Як чорти лікаря вилікували
Давним-давно жив у одному селі дід. І була в цього діда на правій щоці величезна шишка. Бовталася вона збоку і завжди йому заважала.Одного разу пішов дід у ліс за дровами. Раптом піднялася страшна буря, заблискала блискавка, загримів грім, полився дощ струмками.
Хотів дід повернутися додому, та куди там у таку погоду! Став він думати, як йому далі бути. Дивиться, а поруч дерево з величезним дуплом. Забрався дід у дупло і чекає, коли дощ стихне. А тим часом ніч настала. У густому лісі темно, хоч око виколи, вітер жахливо завиває. Страшно дідові. Сидить він у дуплі й тремтить, очей не може зімкнути.
Опівночі дощ притих і вітер затих. І ось чує дід у лісі голоси, ніби юрба людей спускається з високої гори. Насидівся дід сам у темряві, набрався страху, але тут, як почув голоси, на душі у нього одразу полегшало.
«Ось, – думає, – і попутники мені знайшлися». Висунувся він із дупла, та так і обмер від жаху. Замість людей ідуть один за одним якісь чудовиська, не інакше – чорти! Кольору вони різного і одягнені яскраво. Ідуть, гомонять, дорогу ліхтариками освітлюють. І здається, ніби світяться в темряві десятки котячих очей.
У діда від страху душа в п’яти впала. Забився він у дупло, сидить там ні живий ні мертвий, тремтить – зуб на зуб не попадає.
А чорти все ближче і ближче підходять. Поравнялися з деревом, у якому дід сидів, погалділи, погалділи щось по-своєму і зупинилися.
«Ну, – думає дід, – пропав я!» І ще більше налякався.
Тим часом один із чортів, мабуть, самий головний, сів прямо перед дуплом, а по праву і ліву сторону від нього розташувалися інші чорти. І яких страховищ тут тільки не було! І одноокі, і з ротами до вух, і з плоскими, безносими мордами, та такі всі огидні й страшні, що й не розповісти!
Звідкись з’явилися у чортів вино, глиняні чарки, і пішла бенкетування. Випили чорти й захмеліли, а найбільше самий головний: сидить, очі вирячив, регоче на всю горлянку. Скочив тут один молодий чорт, узяв блюдо з якоюсь стравою і шанобливо підніс головному чорту. Потім почав щось говорити йому, а що – не зрозумієш. Сидить головний чорт, у лівій руці чарку тримає, слухає молодого й сміється. Подивишся, ну, точнісінько, як у людей! А потім затягли чорти пісню на різні голоси. Молодий чорт вискочив уперед і пустився в танець. І почалося тут!.. Один за одним виходили чорти в коло показати, хто на що здатний. Були тут і спритні танцюристи – їх усі хвалили. Були нікудишні – їх проводжали гучним сміхом. Головний чорт зовсім розійшовся.
– Такої веселої бенкетування, як сьогодні, у нас ще не бувало. Ну, хто ще хоче сплясати? Виходь! – гукнув він.
Весь цей час дід сидів, скорчившись, у дуплі й зі страхом думав: «Потрапив я в халепу!» Але потім цікавість взяла своє. Почав він із дупла виглядати і сам не помітив, як забув усі свої страхи. Дивиться на танці чортів, ніби так і належить, і навіть ногами притупує. Далі – більше: зовсім розвеселився дід. А як почув слова головного із чортів, так і самому захотілося вийти в коло, поплясати. Але тут же спохопився він і думає:
«Висунуся я із дупла, схоплять мене чорти й з’їдять! Ні, потерплю, посиджу краще тут».
А чорти, ніби навмисне, ще веселіше в долоні плещуть і в такт підспівують. Не витримав дід:
– Ех, буде що буде, піду! А з’їдять, то все одно один раз помирати!
Сховав він сокиру за пояс, насунув шапку глибше і вискочив на галявину прямо перед самим носом у головного чорта.
– Зараз я вам покажу, як треба танцювати! Від такої несподіванки чорти перелякалися більше, ніж сам дід. Повскакували з місць, загомоніли:
– Що таке? Хто це? Та це ж, мабуть, старий чоловік до нас пожаловав!
Але дідові вже було все одно. Він старанно виконував викрутаси, носився по колу швидше за білку і, ніби підпилий, вигукував: Е-ех! Е-ех!
І так це було кумедно, що чорти скоро прийшли до тями. Почали вони плескати в такт і всяк підбадьорювати діда.
– Ось це молодець! Давай, давай! Покажи, як танцюють! – голосно кричали вони, забувши про все на світі.
А коли дід втомився і зупинився, головний чорт із захватом сказав:
– Ну і танцюрист же ти! Ніколи такого не бачив. Завтра ввечері приходь знову, станцюєш нам ще раз!
– Хе-хе, я й без вашого наказу прийду, – самозадоволено відповів дід. – Сьогодні я так, без жодної підготовки танцював, а ось завтра до вечора підготуюся – станцюю ще краще.
Але тут чорт, що сидів третім зліва від головного, підвівся і каже:
– Е ні, так не годиться. А раптом обдурить дід і не прийде? Давайте візьмемо в нього щось у заставу, щоб дотримав слова.
– Так, ти, мабуть, правий, – погодився головний чорт.
Загалділи тут чорти, стали сперечатися, що краще взяти у діда. Один кричить – шапку, інший – сокиру. Припинив галас головний чорт.
– Ні, – каже, – найкраще візьмемо в нього шишку з щоки. Шишка, мабуть, щастя приносить. І вже, напевно, дід дорожить нею більше за все на світі.
А дід у душі радіє: «Ось, – думає, – пощастило!» Але сам вигляду не подає і навмисне, ніби справді налякався, просить чортів:
– Що ви, що ви! Хіба можна! Та відріжте мені ніс, очі вийміть, тільки шишку, прошу вас, не чіпайте! Адже скільки років я її бережу як скарб. Відберете – пропаду я тоді!
Почув ці слова головний чорт, зрадів.
– Ну, що я вам казав? Дід і справді дорожить шишкою. Візьмемо її в заставу. Гей, хто там!
Підскочили тут до діда чорти, і не встиг він озирнутися, як відкрутили йому шишку. Дід навіть не відчув.
У цей час почало світати, на деревах ворони закаркали.
Налякалися чорти, повскакували.
– Ну, діду, завтра ввечері обов’язково приходь! Тоді й отримаєш свою шишку.
З цими словами кинулися чорти хто куди і зникли.
Провів дід рукою по щоці – гладеньке місце. Величезної шишки ніби й не бувало!
– Ось за це дякую. Бувають же чудеса на світі! І, не в силах стримати свою радість, пустився дід бігом додому, щоб швидше показатися старій. Побачила стара, що дід без шишки повернувся, налякалася і питає:
– Куди ж ти шишку подів?
Розповів їй дід, як чорти у нього шишку в заставу забрали.
Слухає стара, ахає, а в неї самі очі від подиву зовсім круглі! І хоч просив її дід про це чудо іншим не розповідати, стара того ж дня рознесла новину по всьому селу.
А поруч із ними жив інший дід з такою ж шишкою, тільки на лівій щоці.
Дізнався він, що сусід позбувся свого прикраси, і завидно йому стало. Прийшов він до діда і питає:
– Скажи, куди поділася твоя шишка? Хто цей вправний лікар, що зумів її відрізати? Як знайти цю людину? Я б теж хотів вилікуватися.
– Та ні! – відповідає йому наш дід. – У лікаря я не був. Шишку вчора ввечері у мене чорти в лісі відібрали.
– Як це відібрали? – здивувався сусід.
Тут наш дід і розповів йому про все докладно: як він танцював і як чорти взяли в нього шишку в заставу.
Вислухав сусід розповідь діда і каже:
– Ось так історія! Мабуть, і я піду станцюю чортам. Скажи тільки, як їх знайти?
– Із задоволенням, – відповідає дід. І він розповів сусідові, як дістатися до галявини з великим деревом.
Зрадів той, поспішив у ліс. Знайшов там завітне дупло, забрався в нього і з трепетом став чекати приходу чортів.
І ось опівночі дійсно з’явилося безліч чортів. Яскраво роздягнені, з яскравими ліхтариками в руках вийшли вони з лісу, про щось перемовляючись.
Незабаром чорти, як і минулої ночі, розсілися перед дуплом і почали бенкетувати.
– Щось немає нашого діда, – помітив головний чорт.
– Чому немає його? – зашуміли інші. – Гей, діду, виходь швидше!
Почув їхні крики дід і думає: «Ну, тепер пора!»
Боязко виповз він із дупла і зупинився. Його одразу помітили.
– Ось він, ось він! – закричали чорти. Зрадів і головний чорт:
– Нарешті! Іди сюди! Станцюй нам щось кумедніше!
Дід налякано озирнувся, незграбно махнув руками і почав тупцювати на місці. Поморщився головний чорт:
– Що з тобою сьогодні, діду? Ти так погано танцюєш, що й дивитися огидно! Годі, закінчуй. Іди собі, звідки прийшов. Гей, хто там! Віддайте дідові вчорашню шишку!
Вискочив молодий чорт, у якого шишка з минулого вечора зберігалася.
– На, отримуй! – гукнув він і посадив дідові другу шишку на праву щоку.
– Це не моя! Не моя! – заверещав дід, але було вже пізно.
Так і прибіг він із лісу з шишками на обох щоках.
Інші казки
