Мишача сумочка
Сталося це давним-давно. Жили в одній гірській селі дід із бабою. Цілий день вони працювали, а багатства все не прибувало.Ось якось навесні пішов дід у гори хмиз збирати. Іде, іде, поки не потрапив у лісову гущавину. Зупинився дід перепочити. Раптом чує — кричить хтось:
— На тобі! Отримуй! Ще отримуй!
А тут і інший голосок почувся:
— Ну почекай, негіднице! Я тобі помщуся!
Здивувався дід, оглянувся навколо — нікого нема! Вирішив тоді в траві подивитися. Розсунув зарості, та й як вкопаний зупинився. Дивиться — очам не вірить: дві миші борються у сумо! Одна миша товста-претовста, а інша — худа-прехуда! Товста миша на худу навалилася й кричить:
— На тобі! Отримуй! Отримуй!
Придивився дід до мишей краще, та від подиву аж присвистнув:
«Оце чудеса! — думає він. — Невже ця худа миша — та сама, що в хаті у мене живе. Та й товсту знаю — із хати сусіда-багатія вона буде».
Поспішив дід додому — бабі про мишаче сумо розповісти.
— Здається мені, — сказала баба, — що не дарма наша миша така худа. Ми з тобою в бідності живемо, от і миша нам під стать!
— Давай-но, бабо, — запропонував дід, — спробуємо її трохи підгодувати. Може, сили у неї й додасться?
Зібрала баба решти рисового борошна і спекла рум’яну коржик. Поклав дід коржик перед мишачою ніркою. Вранці дивиться — нема коржика, та й жодної крихти не лишилося.
Зраділи дід із бабою:
— Нарешті, — кажуть, — наша бідна миша наїлася досита! Тепер вже точно — сил у неї для боротьби сумо додасться!
Наступного дня пішли дід із бабою в гори. Дуже бабі хотілося поглянути, як миші у сумо борються.
Сховалися вони за деревом і стали чекати. Раптом чують, кричить товста миша:
— Отримуй! Ще отримуй! А худа їй раптом як закричить у відповідь:
— Ну, почекай у мене! Побачимо, хто кого! Сама отримуй!
Повалила худа миша товсту на траву.
— Дай перепочити, — застогнала товста миша.
Перевела дух вона й питає:
— Що за диво з тобою, сестрице, сталося? Вчора я тебе без зусиль перемогла, а сьогодні ти наче сильніша стала?
— Що правда, то правда, — погодилася худа миша. — Бачиш, сестрице, тобі мене не зрозуміти: ти в багатому домі живеш, а я в бідному. Не часто мені вдається наїстися досита. Та ось вирішили господарі мене підгодувати — поклали до нірки рисовий коржик. Думаю я, що тепер кожного вечора мене частування вдома чекатиме.
— Як же я люблю рисові коржики! — зітхнула товста миша. — І зовсім ніхто мене ними не частує! Послухай, сестрице, принесла б ти мені шматочок спробувати.
Похитала худа миша головою:
— Ні, — каже, — не можу. Не годиться мені з дому свого рисові коржики таскати, там і без того їсти нічого. Не можу я тебе дарма годувати.
Задумалася товста миша, а потім і питає:
— А якщо не дарма? У мого господаря грошей — видимо-невидимо. Тільки ж гроші — це не рисові коржики, ними ласощів не задовольниш. Давай мінятися! Я тобі монету, а ти мені шматок коржика!
Зраділа худа миша:
— Гаразд, — каже, — так і зробимо.
Почули дід із бабою про мишачу угоду й додому поспішили. Позичила баба у сусідів рисового борошна, та коржиків напекла. А потім дістала червоного полотна і пошила два пояси — фундосі, в яких усі справжні борці сумо виступають.
Ось, нарешті, настав вечір. Прийшла товста миша до худої в гості. Побачила фундосі, здивувалася:
— Ці ганчірки теж їсти будемо? — питає.
— Та ти що?! — засміялася худа миша. — А ще себе борцем сумо вважаєш! Це ж набедрені пов’язки, фундосі називаються. Ми в них з тобою одразу на справжніх борців будемо схожі.
Одягли миші на себе фундосі й за частування взялися. Поїла товста миша й каже:
— Я монету принесла, як домовлялися. Візьми її швидше.
Узяла худа миша монету, та на дідівому божничку поклала.
Наступного дня знову дід із бабою в гори вирушили. Оглянулися навколо — нема мишей! Придивилися краще — та ні ж, он у траві червоні фундосі видніються! Піднялися миші з трави — ну, ні дати, ні взяти — чемпіони з боротьби сумо!
— Приготуватися до параду борців сумо, — командує товста миша.
— По-о-чинай! — підхоплює їй худа. Дивляться дід із бабою на мишаче сумо — сміються до сліз.
— Не переможеш мене більше! — кричить худа миша. — Отримуй!
— І мене не переможеш! — кричить товста. — І ти отримуй!
З тих пір так і повелося. Стала товста миша по вечорах до худої в гості ходити, та старанно угоду мишачу виконувати. Як прийде, обов’язково монетку з дому багатія принесе. Частує її худа миша коржиком, а монетку на божничок покладе.
Розбагатіли поступово дід із бабою. Ніколи вони більше нужди не знали. А як траплялася вільна хвилинка, одразу в гори вирушали — на мишаче сумо подивитися та посміятися.
Інші казки
