Перевертень із старого храму

Давним-давним часом стояв у одному селі старий храм. І все було б гаразд, якби не поселився в тому храмі перевертень. Стали люди боятися до храму підходити: то здається їм, що сходи скриплять, а то ніби хтось сміється. Жах, та й годі!

Ось якось раз зібралися жителі села в хаті у старійшини, думати стали, як перевертня приборкати. І так прикидували, і сяк, а нічого вирішити не могли. Хто ж за власною волею вночі до храму піде?

А в цей самий час прийшов у село торговець зіллям. Звали його Тасуке, був він молодий, а тому нічого не боявся.

— Невже ніхто з перевертнем не впорається? — пожав плечима Тасуке. — Гаразд, допоможу вам — сам у храм піду.

Дочекався він ночі й до храму вирушив. А восени ночі тихі: ні звука навколо. Сидів Тасуке в храмі, сидів, нудно йому стало, він і позіхнув. Та так голосно! Заспівало луною на всю округу, все вторить, вторить, зупинитися не може.

Нарешті, стихло все. Бачить Тасуке — стоїть перед ним перевертень, усміхається.
— Ти хто такий? — питає. — Сміливець, чи що? Один до мене прийшов?
— Звісно, один. А то з ким же? — не зрозумів Тасуке і знову позіхнув.
Здивувався перевертень:
— Так ти що ж, мене не боїшся?
— Що значить боятися? — не зрозумів Тасуке.
— Дивак ти, та й годі! — захихикав перевертень. — Усі люди на світі чогось бояться. Ось ти чого боїшся?

— Відчепись від мене, — розсердився Тасуке. — Не візьму в толк, про що ти говориш.

Примостився перевертень поруч із Тасуке і пояснювати почав:
— Розумієш, — каже, — ти обов’язково чогось боятися мусиш. Ось я, наприклад, перевертень. Мене всі бояться, тому до храму не ходять.

— Хто ти? Перевертень? — перепитав Тасуке. — Ніколи б не повірив!
— Так, я — перевертень, — гордо відповів той. — Ти теж мене мусиш боятися!
— Ну от ще! — відповів Тасуке. — Дурний я, чи що, тебе боятися. Якщо я чогось і боюся, то це золотих монет. Як побачу — мурашки по шкірі.

— Ну, я ж казав, казав! — зрадів перевертень. — Усі на світі чогось бояться.

— Усі? — не повірив Тасуке. — І ти теж?
— Я? — задумався перевертень. — По правді кажучи, боюся я варених баклажанів. Запах у них огидний, з розуму мене зводить.

Подивився перевертень у вікно, поспішати почав.
— Світає вже, час мені йти, — каже. — Приходь завтра — я тебе лякатиму!

Наступної ночі Тасуке знову вирушив до храму. Захопив він із собою великий казан із кришкою і багато-багато баклажанів приніс. Зварив їх, кришкою закрив і чекати став, коли перевертень завітає.

Опівночі з’явився перевертень. Іде, потім обливається. Придивився Тасуке краще, бачить — несе перевертень великий мішок. Передихнув і каже:

— Ну, готуйся, зараз я тебе налякаю!
Дістав він із мішка жменю золотих монет і в Тасуке кинув.
— Ну що, страшно тобі? — питає. — Зараз буде ще страшніше!
Кинувся Тасуке від перевертня, бігає по храму й кричить:
— Ой, боюся! Ах, боюся!
Зрадів перевертень.
— Усі чогось бояться! — кричить.
Бігав Тасуке по храму доти, поки перевертень увесь підлогу золотом не засипав. А потім підбіг до казана, та кришку-то й відкрив. Вирвався звідти пара, і наповнився храм запахом варених баклажанів.

Поморщився перевертень, затремтів увесь, а потім стрімголов із храму кинувся. Вибіг у сад, та за дерево схопився, глядь — і в гриб перетворився, величезний-превеличезний.

Зраділи жителі села, що від перевертня позбулися. Накупили у Тасуке на подяку багато-багато трав і зілля. А потім пішли до храму золоті монети збирати. Дивляться — а це й не монети зовсім, а грибочки. Так ні з чим вони й пішли.

А Тасуке далі вирушив, і всюди про перевертня зі старого храму розповідав.

А що ж сталося з великим грибом? Кажуть, він досі біля храму стоїть. Спочатку його з’їсти хотіли, та передумали: може, він отруйний, раз перевертнем раніше був?

↑ Догори

Перевертень із старого храму

Інші казки