Старушка-багатирка

Моті (омоті) — страва, приготована з японського рису. Варений рис поміщають у дерев'яну кадку і дуже довго б'ють спеціальною колотушкою (товкачем). У результаті виходить смачніша однорідна біла тягуча маса. Якщо цю масу підсушити, то вона може дуже довго зберігатися. Після зберігання її тримають над вогнем, поки вона не почне роздуватися — виходить щось надзвичайно смачне. Традиційно перед Новим роком японці готують омоті (омоті), надають йому форму нашого каравая, кладуть у токонома (своєрідний червоний куток будинку) і вішають над ним гарний сувій із побажаннями. Новорічне омоті (омоті) їдять 7 січня.

У давні часи жила в одному селі добра бабуся. На вигляд — ні дати ні взяти тростинка, але сила в ній була богатирська. І ось диво: йшли роки, а сили в неї не убувало.

Жила вона сама-насамітці і все по дому сама робила: день-у-день на рисовому полі працювала, а поранку в гори ходила — пні старі для топки корчувала.

Ось якось восени пішла бабуся в ліс, тільки за пень могутній ухопилася, чує — кличуть її:

— Бабусю, бабусю, допоможи! Кінь, мішками з рисом навантажений, з мосту в річку впав! Бачить — спішать до неї з села люди.

— Кінь у хороших господарів з мосту не падає, — відповіла бабуся. — Та гаразд, допоможу. Кинула вона вирваний пень і з селянами разом у село побігла. Дивиться — під мостом конає конячка. Стрибнула бабуся у воду, підняла конячку і на міст поставила.

— Отримуйте свого коня цілим-невредимим, — каже, — та надалі дивіться краще, коли він по хиткому місточку йде.

Доброю була та бабуся. От і чулося навкруг: «Виручи, бабусю!», «Допоможи, бабусю!».

Закінчилася осінь. Новий рік не за горами. Почали селяни до свята готуватися — рисові коржі-моті пекти. У всіх хатах робота кипить, спориться. Хто товкачем рис у ступі відбиває, у кого млин журить-співає. Радісно у людей на душі. Бабуся теж тісто замісила і рум'яних моті наробила. А потім по сусідах пішла — може, кому допомога потрібна: не жарт товкачем бити чи млин крутити — тут сила потрібна! Багатьом допомогла бабуся — і їй радісно, і людям приємно.

Рознісся звук товкачів і млинів далеко по окрузі, навіть у самій пекельній безодні його почули. Сидить у підземному царстві головний міністр демонів та прислухається:

— Що це за дивний звук із землі доноситься? — питає.
— То селяни товкачами рис відбивають — до Нового року готуються, — відповідають йому вельможі. Задумався головний міністр і каже:

— Щось у цьому році мало людей на землі померло. А то, бувало, померлому в дорогу стільки всяких ласощів приготують! А ось нині ніхто нам моті із землі не принесе, як ми Новий рік зустрічатимемо?

Зітхнули вельможі — що тут вдієш? Думав-думав головний міністр, де рисові моті дістати, і нарешті каже:

— Кидайте клич по всій пекельній безодні! Нехай демони сюди спішать! Справу я для них придумав! Зібралися за наказом головного міністра демони, від мала до велика.

— Залишилися ми в цьому році без новорічних моті, — поскаржився їм головний міністр і наказав: — Вирушайте-но ви на землю і добудьте нам із владикою пекельної безодні Еммою рум'яних моті. Негоже без них на свято залишатися!

— Слухаємось, — відповіли демони і негайно пустилися в дорогу.
Вибралися вони на землю і розійшлися різними краями. Був серед тих демонів один силач, нікому йому за силою рівного у всій пекельній безодні не було. І трапилося так, що потрапив він якраз до того села, де бабуся-богатирка жила.

Піднявся демон на гору, біля підніжжя якої село розкинулося, та як закричить:

— Гей, ви, людишки, тремтіть! З'явився до вас із пекельної безодні демон-силач!
Злякалися люди, по хатах попряталися.
— Врятуй нас, доля, — благають. Спустився демон у село — нікого. Довелося йому по хатах стукати.

— Не бійтеся мене, — каже, — не чіпатиму я вас. Не за цим прийшов. Виходьте швидше та моті новорічні виносьте!

Здивувалися люди:
— Навіщо тобі моті? Невже й у пекельній безодні Новий рік зустрічають? А потім питають:

— Я ж ми їх віддати можемо? Адже свято скоро, не встигнемо ми нові приготувати.

— Що мені до того?! — відповів демон. — Сказано нести, значить, несіть!
Почали люди демонові рисові моті виносити, а хто не вийшов, до того демон сам у гості пожалів. Дійшла черга і до бабусі. Заглянув демон до неї у вікно, бачить — сидить бабуся, маленька-премоленька, тоненька-претоненька.

— Гей ти, стара, — загремів демон, — є в тебе новорічні моті?
— Хто це такий неввічливий у чужий дім лізе? — відгукнулася бабуся.
— Як хто? — не зрозумів демон. — Я ж на гору забирався і всім казав, що я демон-силач із пекельної безодні! Глуха ти, чи що?

— Ніяка я не глуха, — образилася бабуся, — і нема чого під вікном у мене стояти та кричати-нариватися, а то я й справді оглухну.

Остовпів демон — ніхто ще з ним на землі так сміливо не розмовляв.
— Гей ти, бабусю, — знову закричав він, — є в тебе новорічні моті?
— Звідки в мене можуть бути моті? — здивувалася бабуся. — Нині неврожай рису був.

— Бреш! — розлютився демон. — У всіх у селі — врожай, а у неї однієї, бачте лиш, неврожай!

— Невже тобі невідомо, — усміхнулася бабуся, — що новорічні моті своїми руками готувати треба, а не по чужих дворах силою відбирати? Моїх моті ти не отримаєш, та й усі інші повернеш!

— Ну, це ми ще побачимо! — засміявся демон.
Підвелася бабуся та підійшла ближче до вікна. Тут демон її за руку як схопить! А ручка-то тоненька, ледве не прозора!

— Ха-ха-ха! — загримів демон. — Куди тобі, бабусю, зі мною мірятися! Стоїш — колисаєшся. Зламаю тебе, як хвору соломинку!

— Ніхто мене ще хворою соломинкою не називав! — розсердилася тепер і бабуся. — Силу мою пізнати хочеш? Давай посміряємося!

— Давай, — погодився демон. — От тільки не придавити б тебе!
Сказав і руку у вікно просунув. Схопила бабуся демонову руку та як стисне! Демон навіть поморщився.

— Бачу, що є в тебе якісь силенки, — каже.
А бабуся все сильніше руку демона стискає. Виступила в того на чолі краплинка поту.

— Ну що, демоне, чи так я слабка? — питає бабуся.
— Ні, не слабка ти, — відповідає демон, а в самого вже сльозинка в оці з'явилася.

А бабуся ще сильніше руку демонові стиснула. Не дарма вона щодня пні старі в лісі корчувала. Це-то важча робота буде, ніж із демоном змагатися!

Борються бабуся з демоном хвилину, борються дві… А як п'ять минуло, взмолився демон:

— Почекай, дай перепочити!
— Чого чекати-то? — відповіла бабуся. — А відпочивати в пекельній безодні будеш.
Не витримав тут демон, заплакав:
— Гаразд, бабусю, перемогла ти мене. Відпусти руку, а то й зовсім вирвеш!
— Оце так! — здивувалася бабуся. — Скільки років на світі живу, ніколи не бачила, щоб демони плакали! Треба б і справді тебе відпустити, а то до дому не дістанешся. Залишай-но ти наші моті та й іди з миром.

Зітхнув демон: що він тепер владиці Еммі скаже? Та тільки своє життя дорожче!

Залишив він торбу з новорічними моті під вікном у бабусі і геть пішов.
Роздала бабуся селянам рисові коржі і пішли вони по хатах Новий рік зустрічати.

↑ Догори

Старушка-багатирка

Інші казки