Шишка праворуч і шишка ліворуч

Давним-давно жив у селі Асано дід. Звали його Ґоемон. Це був незвичайний дід: на правій щоці у нього стирчала шишка. Велика кругла шишка, схожа на гарне яблуко.

Коли Ґоемон дивився наліво, він усе бачив. А коли дивився направо, то бачив лише свою шишку. Це йому дуже не подобалося. А до того ж від важкої шишки голова у нього схилялася набік. Це теж було незручно.

Дід тільки й думав, як би йому позбутися шишки.
Ось раз пішов він у ліс на гору нарубати собі дров. Раптом почалася гроза. Ударила блискавка, загримів грім, пішов дощ.

"Куди б мені сховатися?" — подумав дід і став дивитися по сторонах. Неподалік він побачив велике дерево з дуплом. Зрадів дід, побіг до дерева і забрався в дупло.

А вже смеркло. У горах не стукали більше сокири дроворубів. Було зовсім тихо. Тільки вітер з виттям проносився повз дерево. Ґоемону стало страшно. Зі страху він зігнувся на самому дні дупла, міцно заплющив очі і став бурмотіти собі під ніс: "Кувабара, кувабара" ("Чур мене!").

Опівночі, коли вітер стих і краплі дощу стали падати все рідше і рідше, з гори почувся якийсь шум — гучний тупіт і голоси.

Сидіти в дуплі дідові було так нудно, що він дуже зрадів голосам. Відкрив очі, підвівся на весь зріст і обережно висунув голову з дупла.

Що ж він побачив?
З гори до дерева йшли не люди, а гірські чудовиська. Червоні, сині, зелені. У кого було три ока, у кого два носи, у кого ріг на лобі, у кого рот до вух. Але такої шишки, як у Ґоемона, не було ні в одного чудовиська. Ґоемон ще більше налякався. Він присів у дуплі і так зігнувся, що став ледь не меншим за свою власну шишку.

Тим часом чудовиська з виттям і ревінням підійшли до самого дерева і стали розсаджуватися на траві. Головне чудовисько сіло посередині, а по боках півколом посідали чудовиська менші. Потім усі вони дістали з кишень фарфорові чашечки, рисову горілку і стали частувати один одного, зовсім як люди. Спочатку пили мовчки, потім хором заспівали пісню, а потім раптом одне маленьке чудовисько підскочило, вибігло на середину кола і пустилося в танець. За ним пішли в танець і інші. Одні танцювали краще, інші гірше. Коли танець закінчився, головне чудовисько схвально кивнуло головою і сказало:

— Добре, дуже добре! У нас сьогодні весело. Але ви всі танцюєте однаково. Ось якби хоч хто-небудь станцював по-іншому, по-новому!

Дід усе це чув. Спочатку він сидів у дуплі і боявся відкрити очі. Але потім поступово його почало розбирати цікавість. Він обережно підвівся і трохи висунув голову назовні, так що тільки його ліве око було над дуплом, а праве око, ніс і шишка залишалися в дуплі. А коли Ґоемон побачив, як весело чудовиська танцюють, він зовсім забув про страх. Ноги в нього так і заворушилися. Але в дуплі було тісно — там не те що танцювати, а й пошевелитися не можна було.

І раптом Ґоемон почув, як головне чудовисько промовило: "Ось якби хоч хто-небудь станцював по-іншому, по-новому!" Тут дідові до смерті захотілося вискочити з дупла і потанцювати на свободі. Ні, страшно! А раптом з'їдять?

Поки він так роздумував, чудовиська взялися всі разом плескати в долоні, і так дружно й весело, що Ґоемон більше не міг стриматися.

— Ех, чого боятися! Потанцюю востаннє, а там нехай їдять!
Він сперся рукою на край дупла, перекинув ногу і вискочив прямо на середину кола.

Чудовиська навіть перелякалися. Повскакували з місць, заклопоталися:
— Що таке?
— Що трапилося?
— Людина!
А дід, нічого не слухаючи, давай танцювати! То підскочить, то пригнеться, то стиснеться, то витягнеться, то направо побіжить, то наліво відійде, то гайвороном закрутиться. Танцює і покрякує:

— Е-е, коря, е, коря…
Чудовиська задивилися на нього, стали тупотіти ногами, цокати язиком, плескати в долоні.

— Здорово!
— Яре!
Коли Ґоемон нарешті вибився з сил і зупинився, головне чудовисько сказало:
— Ось спасибі, діду! Ми самі любимо потанцювати, а такого танцю ще ніколи не бачили. Приходь завтра ввечері, станцюй нам ще раз.

Ґоемон тільки посміхнувся:
— Гаразд! Я й без вашого заклику прийду. Сьогодні, правду кажучи, я не збирався танцювати, не підготувався. А вже до завтрашнього вечора я пригадаю все, що танцював у молодості.

Тут чудовисько, яке сиділо праворуч від головного, сказало:
— А може, дід задумав нас обдурити і не прийде? Треба взяти в нього щось у заставу.

Головне чудовисько кивнуло головою:
— Справді треба.
— Але що ж у нього взяти?
Чудовиська зашуміли. Одні кричали: "Капелюх!", Інші: "Сокиру!"
Але головне чудовисько підняло руку і, коли всі замовкли, сказало:
— Найкраще взяти в нього шишку з щоки. Я бачив людей і знаю, що такої шишки ні в кого немає. Напевно, це дуже дорогоцінна річ.

У Ґоемона від радості задрижали руки і ноги. Але він удав, що йому дуже шкода своєї шишки.

— Краще вирвіть у мене око, — закричав він, — краще видеріть язик, відірвіть ніс, вуха, але тільки, будь ласка, не чіпайте шишку! Я стільки років ношу її, я так бережу її. Що я робитиму без шишки?

Головне чудовисько, почувши це, сказало:
— Подивіться, як він дорожить своєю шишкою! Ну, якщо так, взяти її!
Зараз же найменше чудовисько підскочило до діда і миттю відкрутило шишку з його щоки. Ґоемон навіть нічого не відчув.

У цей час почало світати. Закаркали ворони.
Чудовиська засуєтилися.
— Ну, діду, приходи завтра! Отримаєш назад шишку.
І раптом усі зникли.
Ґоемон оглянувся — нікого немає. Поторкав щоку — гладко. Скосив очі праворуч — і сосну бачить, і гілки, а шишки не бачить.

Немає більше шишки!
— Ось щастя! Ну і чудеса бувають на світі!
І дід побіг додому, щоб якнайшвидше порадувати свою старуху.
Коли старуха побачила його без шишки, вона сплеснула в долоні:
— Куди ж ти подів свою шишку?
— У мене її чорти взяли.
— Ну-ну! — тільки й сказала старуха, і очі в неї стали круглі.
А в тому ж самому селі жив інший дід. Звали його Буемон. Він так був схожий на Ґоемона, наче один із них був справжній, а другий вийшов із дзеркала. У Буемона теж була на щоці

Велика шишка, тільки не на правій, а на лівій.
Тому, коли він дивився праворуч, то бачив усе, що хотів бачити, а коли дивився наліво, то бачив не те, що хотів, а лише свою шишку.

І голова в нього теж схилялася, тільки не праворуч, а наліво.
Шишка Буемону давно набридла. Йому дуже хотілося, щоб у нього не було шишки.

Ось іде він селом і зустрічає свого сусіда, Ґоемона. Дивиться, а в Ґоемона права щока стала така ж гладка, як і ліва. Наче й не було в нього шишки.

— Слухай, — запитав він, — куди ж поділася твоя шишка? Може, її зрізав якийсь умілий лікар? Скажи мені, будь ласка, де він живе, і я зараз же піду до нього. Нехай він зріже і мою шишку.

А Ґоемон відповідає:
— Ні, це не лікар зняв мою шишку.
— Не лікар? А хто ж? Тут Ґоемон розповів Буемону все, що з ним трапилося минулої ночі.

— Ось воно що! — сказав Буемон. — Ну, танцювати-то й я вмію! Сьогодні ж піду до чортів і станцюю. Скажи тільки, де це місце, куди вони приходять вночі.

Ґоемон розповів докладно, як знайти дерево з дуплом, в якому він просидів ніч.

Буемон, звичайно, зрадів і зараз же побіг у ліс, знайшов дерево, забрався в дупло і став чекати чудовиськ.

Рівно опівночі зверху з гори почувся шум: гучний тупіт і голоси. До дерева з виттям і ревінням бігли червоні, сині, зелені чудовиська. Як і напередодні, вони розсілися на траві перед деревом і почали бенкетувати. Спочатку випили рисової горілки, потім заспівали хором пісню.

А дід, як тільки побачив чудовиськ, забився в дупло і заплющив очі. Зі страху він навіть забув, навіщо прийшов.

І раптом він почув, як головне чудовисько прогриміло:
— Ну що, нема ще діда?
Маленьке чудовисько запищало у відповідь:
— Де дід? Чого ж нема діда? Тут Буемон згадав про свою шишку і подумав: "Ну, вже як прийшов, треба вилазити. Так і бути, станцюю їм!"

І він ледве-ледве виліз із дупла. Найменше чудовисько побачило його і завищало на весь голос:

— Прийшов! Прийшов! Ось він! Головне чудовисько зраділо:
— А, прийшов? Ну, молодець, діду! Іди-но сюди, станцюй.
Чудовиська заляскали в долоні. А дід від страху ледве живий: підняв він праву ногу — ліва підігнулася, ледве не впав. Підняв ліву — права підігнулася, знову ледве не впав.

Головне чудовисько дивилося-дивилося і раптом розсердилося:
— Що це за танець! Ти сьогодні так погано танцюєш, що дивитися огидно. Досить! Забирайся! Гей, віддати йому заставу!

Зараз же найменше чудовисько підбігло до діда. — На, отримуй назад!

І шльоп! — приліпило йому шишку на праву щоку. Тепер у діда дві шишки: праворуч шишка і ліворуч шишка. Зате хоч голова не схиляється ні праворуч, ні ліворуч, а тримається прямо.

↑ Догори

Шишка праворуч і шишка ліворуч

Інші казки