Чарівний чан

Давним-давно жив юнак на прізвисько Ван Лао-да — Ван Старший.

І ось одного разу попросив Ван Лао-да сусідів допомогти йому стіну з глини зложити. Став глину копати. Копав, копав, раптом дивиться — великий чан, весь пліснявою вкритий. Чан як чан, нічого особливого, тільки став із нього Ван землю збивати, чан задзвенів, та дивно так: «ва-ва». Дивуються сусіди, один одного відштовхують, ближче підійшли. Тут із голови Вана солом'яний капелюх злетів — і прямо в чан. Не став юнак роздумувати, запустив у чан руку, витягнув капелюх. Хотів надіти, глядь: у чані точь-в-точь такий самий. Вийняв його, а там ще один. Так витягнув Ван поспіль дев'яносто дев'ять капелюхів, а з тим, що на голові в нього був, сто капелюхів — ціла купа.

Дивуються всі та радіють. А разом із усіма Ван Лао-да. Після взяли вони чан, взяли капелюхи, до дому віднесли. Того часу якраз найбільша спека стояла, а в спеку кому не потрібен солом'яний капелюх? Побалакав юнак із сусідами, і порішили вони односельчан покликати, кожному капелюх подарувати. Так і зробили. Дуже задоволені розійшлися селяни по домах.

Треба тепер сказати, що жив у тому селі поміщик на прізвисько «Ненаситний». Дізнався він про чарівний чан, став думати, як би заволодіти ним, і каже одного разу:

— Цим чарівним чаном ще діди мої та прадіди володіли. А Ван Лао-да взяв та й викрав його з мого дому, не знаю тільки, хто йому допоміг.

Сказав так поміщик, послав слуг до юнака чан забрати. Ну, а юнак, звичайно, не віддав скарб. Довелося Ненаситному розтратитися і зі скаргою до повіту відправитися.

Розповів він повітовому начальнику на прізвисько «Великий Клоп» про чарівний чан. Розпалилися у Клопа від жадібності очі. Того ж дня після обіду заготовив начальник папір, наказав схопити Ван Лао-да і з сусідами привести до яминя, а заодно прихопити чарівний чан.

Дізналися в місті про чан, схвилювалися, затривожилися, цікавих у ямині — струмок води не просочиться. Хто в залі не вмістився — внизу товпиться. Навіть батько повітового начальника, хворий старий, і той приковляв. Пробрався крізь натовп, підійшов до чана, незграбно повернувся, зачепився за цеглину, підлога в залі цеглою була викладена, у чан перекинувся — цибулина, пір'ям униз посаджена. Не став начальник слухати скаргу, кинувся до чана батька витягати. Витягнув, дивиться — у чані ще старий — точь-в-точь батько, витягнув старого, а там ще один. Так витягнув він поспіль дев'яносто дев'ять однакових старців. Дивиться — із чана ще один визирає. Стало тепер у Великого Клопа рівно сто батьків. Стоять вони в залі, спини згорбили. Який із них справжній, сам начальник розібрати не може.

Сміються стражники, увесь народ із сміху котиться!

— Ха-ха! У нашого начальника батьків не перелічити.

А Великий Клоп, який тільки й думав, як би заволодіти чарівним чаном, подивився на старців, почув, як народ над ним потішається, ледве від сорому не помер, розлютився, аж позеленів і як закричить:

— Невірники! Геть звідси! Геть! Геть! Геть!

Наказав начальник у барабан бити, справу припинити.

Куди тепер поміщику зі своєю скаргою податися? Заморгав він очима, зігнувся весь і, немов заєць, втік.

Натовп цікавих слуги розігнали.

Взяв повітовий начальник сто старців, взяв чан, пішов до іншого залу.

Вечором усі чада й домочадці Великого Клопа, усі сто новоявлених батьків зібралися навколо чана, очі розплющили, чекають, коли з чана скарби посиплються.

Взяв Великий Клоп злиток золота, поклав у чан, потім руку в чан запустив. Що за диво! Порожньо в чані, злитка немов і не було.

Затривожився Клоп, наказав дружині свічку принести посвітити. Не думав він, не гадав, що дружина ненароком свічку в чан упустить. Того ж мигу загуло в чані, густий чорний дим із нього повалив. За димом полум'я вгору злетіло. Від страху начальник і його родина очі вирячили та роти роззявили. А вогонь так і палає, увесь дім охопив.

Тільки ніхто не пішов пожежу гасити — дуже не любили люди Великого Клопа. Побачили, що яминь горить, у долоні заляскали, кричать від радості.

А вогонь все лютіший, лиже дім з усіх боків, так і з'їв дотла, лише попіл залишився. Повітовий начальник із своєю родиною теж згорів. Тільки чарівному чанові нічого не сталося. Навколо уламки та черепки валяються, а чан цілісінький стоїть.

↑ Догори

Чарівний чан

Інші казки