Чарівний казан
У перший місяць весни виїхав один селянин у поле орати. Орав він, орав та й зачепив за щось сошником — сошник і зламався.— Ось лихо! — скрикнув селянин. — Не було тут ніколи ні каміння, ні коренів, ні пнів. Чому ж сошник зламався?
Став він на тому місці копати землю і викопав величезний глиняний казан. Хотів селянин із злості розбити цей казан, та подумав: знадобиться в господарстві, можна в ньому дощову воду зберігати.
Приволік він додому свою знахідку, взяв ніж і почав чистити казан від землі. І вже майже закінчив свою роботу, та зазевався і впустив ніж у казан. Витягнув він ніж — що за диво? На дні казана знову лежить такий самий ніж. Витягнув із казана другий ніж, а там — третій.
Зрозумів тут селянин, що казан цей не простий, а чарівний, і кинув у нього мідну монету. І як тільки вийняв він цю монету з казана, дивиться, а там нова з’явилася, вийняв нову — ще одна блищить. Весь день і всю ніч тягав селянин із казана монети. А вранці впав без сил і заснув.
Були в цього селянина діти. А діти ж нічого не вміють приховувати. Що ж тут дивного, що в полудень усе село знало про чудову знахідку!
А після обіду до селянина прийшов сусід і сказав:
— Твоє поле межує з моїм. Значить, і казан цей спільний. Адже ти його викопав саме на межі твого і мого поля.
Посварився селянин, а довести свого не може. Свідків-то ж немає. Довелося йти до судді. Розповів селянин судді, як була справа і який чудовий казан відкопав він на своєму полі.
— Точно казан цей чарівний? — суворо запитав суддя.
Тут усі, хто був у кімнаті судді, закричали в один голос:
— Чарівний! Чарівний!
Подумав-подумав суддя і наказав:
— Ну-ка, принесіть сюди вашу знахідку. Хочу перевірити, чи не ошуканці ви.
Незабаром казан стояв перед суддею. Кинув суддя в казан золоту монету, вийняв її, а на дні — нова лежить.
— Так, — сказав суддя, — казан і справді незвичайний. Не легко мені буде розсудити вас справедливо, та я постараюся.
І суддя занурився у глибоке роздумування.
Думав годину, другу, третю, потім важко зітхнув і запитав селянина, який знайшов казан:
— Скажи, добрий чоловіче: якщо я присуджу казан твоєму сусідові, як ти назвеш мій вирок?
— Несправедливим, пане судде, — відповів селянин.
Тоді суддя знову важко зітхнув і запитав сусіда:
— А тепер скажи ти, добрий чоловіче. Якщо я присуджу казан не тобі, як ти назвеш мій вирок?
— Несправедливим, пане судде, — відповів сусід.
— Ось бачите, — сказав суддя, — як важко судити по совісті. Ваше щастя, що ви потрапили до такого мудрого і справедливого судді, як я. Щоб нікого з вас не образити несправедливим вироком, вирішив я казан залишити у себе. Ідіть по домах і надалі не сваріться.
Не насмілилися селяни сперечатися з суддею. Пішли вони сумні додому, лаючи жадібного суддю. А суддя, як тільки залишився сам, одразу кинувся зачиняти двері, щоб ніхто йому не завадив витягати з казана гроші.
І не помітив жадібний суддя, що в кімнату через вікно влетів рій бджіл.
Покружляли бджоли по кімнаті й сіли відпочити на казан. І тільки суддя заглянув у казан, як з диким криком відскочив назад. Бджоли обліпили його обличчя і без жалю встромляли свої гострі жала в очі, ніс, щоки й вуха.
Шахрай голосно кричав, відмахувався від бджіл руками — ніщо не допомагало. З дна казана безперервно вилітали все нові й нові рої бджіл. І всі вони з дзижчанням кидалися на суддю, заповзали йому за комір, у волосся і навіть встигли вкусити в п’яти.
Тепер суддю не зміг би впізнати навіть рідний батько. Обличчя його розпухло, покрилося пухирями, він став схожий на ріпу, а вуха — на величезні мушлі.
Очі судді нічого не бачили. З гучним криком розпухлий суддя метався по кімнаті. Він хотів знайти двері, щоб вибігти на вулицю. Але замість дверей шахрай з розмаху налетів на глиняний казан і розбив його на шматки. І одразу, як тільки казан розбився, усі бджоли вилетіли у вікно.
Очутився суддя лише наступного дня. Біля його ліжка сиділи у великих чорних окулярах важливі лікарі. Вони лікували суддю від бджолиних укусів майже цілий рік. Довелося судді віддати шанованим лікарям за лікування всі свої гроші. Але все одно до кінця його вилікувати не змогли. Якась бджола так вкусила суддю в ліве око, що він осліп на нього на все життя.
Ось так був покараний нечесний суддя.
Інші казки
