Дурний чоловік

Була в однієї жінки дурний чоловік. Нічого робити не вмів, за що не візьметься, все у нього криво та косо.

Послала його якось дружина до родичів ткацький верстат взяти. Іде він назад, стомився, сів біля дороги відпочити. Від нудьги взявся верстат розглядати. Розглядає і думає: «Чого це я тебе на собі тягну, коли в тебе чотири ноги? Іди ж сам, швидше мене прийдеш».

Поставив він верстат посеред дороги, сам додому пішов.

Повернувся, а дружина про верстат питає.

Відповідає дурень:

— Сам прийде. У нього чотири ноги.

Говорить йому дружина:

— Що ти, що ти, хіба може верстат ходити, ноги ж у нього дерев’яні! Біжи швидше назад!

А тут на дворі смеркати почало, і вирішив дурень вранці сходити.

Пішов він наступного дня за верстатом, дивиться — а верстат від роси весь мокрий.

Говорить дурень:

— Бідолаха! Аж спітнів, так поспішав.

Сказав так дурень, взяв верстат, додому поніс.

Іншого разу соткала дружина полотно, наказала дурню на базар віднести.

Іде дурень дорогою, дивиться: два стовпи стоять. А дурень ті стовпи за людей прийняв і давай кричати:

— Гей! Кому полотна?

Стовпи, звісно, мовчать.

А дурень знову кричить:

— Полотно купіть!

Підійшов він до стовпів, поклав полотно і каже:

— Ось вам полотно, давайте гроші!

Недалеко коза ходить, бекає: ме-е-е!

А дурню почулося: «Ні-іт!»

Говорить дурень:

— Сьогодні не отримаю, завтра прийду!

Сказав так і пішов додому.

Питає дружина:

— Кому полотно продав?

Відповідає дурень:

— Двом хлопцям. Дивні якісь! Стоять біля дороги, мовчать. А як про гроші запитав, одразу «ні-іт» кажуть.

Розпитала про все дружина, зрозуміла, у чому справа, послала його назад швидше полотно принести.

Прийшов дурень до стовпів, а вузла з полотном нема.

Раптом дивиться — іде дорогою народ, видимо-невидимо, всі в біле вдягнені, ховають когось.

Подивився дурень, подумав, що це вони його полотно вкрали, і давай кричати:

— Віддайте моє полотно, а то всіх побию!

Почули це люди, підбігли до дурня, побили.

Повернувся він додому, дружині поскаржився, а вона й каже:

— Дурню! Адже це ти похорон бачив. Допоміг би їм труну нести, вони б тебе не побили, подякували б.

— Гаразд, — відповідає дурень, — наперед розумнішим буду.

Сказав він так, прогулятися пішов.

Дивиться дурень — несуть розписаний паланкін носильники, і як закричить:

— Гей ви! Дайте я вам труну допоможу донести!

Почули це носильники, побили дурня.

Повернувся він додому, плаче, а дружина посміхається:

— Ну і бестолковий же ти! Весільний паланкін за траурні носилки прийняв, треба було посміхатися й у долоні плескати.

Відповів дурень:

— Наперед розумнішим буду, — і ліг спати.

Вийшов вранці на вулицю, дивиться — у сусідів дім загорівся. Побіг подивитися. Подобається дурню, як полум’я палає, посміхнувся він і ну в долоні плескати та пританцьовувати.

Знову його побили.

Іде він додому, примовляє:

— Бідний я, нещасний, все-то мене б’ють, нікому вгодити не можу.

Почула дружина, аж руками сплеснула і каже:

— Дурню ти, дурню, хто ж на пожежі в долоні плеще? Взяв би краще відро з водою, загасив би вогонь!

Почув це дурень і думає: «Як побачу пожежу — обов’язково погашу».

Пішов він селом, на кузню натрапив. Дивиться — вогонь палає, іскри у всі боки розлітаються. Схопив дурень відро з водою, загасив вогонь. Прибігли ковалі, давай його бити, так побили, що ледве до дому дістався.

— Ех ти, — каже дружина, — хто ж у кузні вогонь гасить? Краще б молотом по ковадлу вдарив, тобі б ковалі подякували!

Зрадів дурень:

— Ось і добре, буду знати наперед, що робити!

Іде дурень, дивиться — б’ються двоє, палицями махають, голосно кричать.

Підбіг дурень, схопив палицю, давай їх бити.

Забули ті двоє про свою бійку, кинулися на дурня, ледве ноги вніс.

А дружина знову каже:

— Дурнику ти, простофілю, не бити треба було — рознімати.

Запам’ятав дурень, що дружина йому сказала, та сам не рад: зчепилися два бики, а він давай їх рознімати.

Підняв його бик на роги, на сусідній пустир закинув. Тільки ввечері знайшли дурня ледве живого.

↑ Догори

Дурний чоловік

Інші казки