Два врожаї
Два селянина — Ван Да і Чжан Сань — посіяли восени на своїх полях пшеницю. Їхні поля були поруч. Незабаром з’явилися дружні та міцні сходи пшениці. Поля лежали, як оксамитові килими веселого смарагдового кольору.Але ось настали холоди, наближалася зима.
— Ой, як холодно нам! — заговорили ніжні паростки пшениці. — Хто б укрив і зігрів нас! Ми зовсім замерзнемо зимою.
А сніжинки, які вже літали в повітрі, відповіли їм:
— Не бійтеся, росточки, не замерзнете ви зимою!
Незабаром багато-багато сніжинок упаде на землю, щоб врятувати вас від холоду. Тут сніг повалив пластами і вкрив зелені росточки білим пуховим ковдрою. Росточки зігрілися під цією теплою ковдрою і заснули до весни.
Навесні стало тепло, сніг танув, і вода вмила росточки пшениці. Вони прокинулися і стали з новою силою швидко рости.
Але навесні на полі росла не лише пшениця — не дрімали й бур’яни. Вони не відставали від пшениці.
Одного разу прийшли подивитися на свою пшеницю господарі цих полів — Ван Да і Чжан Сань. Ван Да лише глянув на своє поле, побачив, що пшениця росте пишна, жирна, і дуже зрадів. Він швидко повернувся додому і похвалився дружині та сусідам:
— Кращої пшениці, ніж у мене, ні в кого немає!
А Чжан Сань підійшов до свого поля, полюбувався теж пшеницею, потім обійшов поле навколо, уважно придивляючись. І раптом серед пшениці він знайшов багато бур’янів, які важко було помітити з першого погляду. Він одразу ж став шукати ці бур’яни, виривати їх і викидати з поля.
З того часу через кожні два-три дні Чжан Сань приходив на поле і знову очищав його від бур’янів. Він добре знав, що якщо залишити бур’яни, вони заглушать пшеницю.
А Ван Да жодного разу більше не був на своєму полі.
«Якщо моя пшениця зійшла краще за всіх, то й урожай у мене буде більший за всіх», — думав він.
А бур’яни на його полі оголосили війну пшениці. Вони швидко-швидко стали тягнутися вгору, до сонця. Ось вони вже переросли пшеницю і з усіх боків тіснили її.
Пшениця знесилилася, схудла, наче потрапила в руки злої мачухи. Незабаром її вже й не було видно. Переможці-бур’яни гордо підняли свої голови: їм жилося ситно й вільно на полі Ван Да, вони нічого не боялися і весело шелестіли своїм листям.
А на полі Чжан Саня вцілів лише один-єдиний бур’ян. Він сховався в пшениці і боявся навіть висунути свою голову.
Одного разу, коли Чжан Сань оглянув своє поле і пішов додому, бур’ян підняв голову і озирнувся. Так, він був один на всьому полі. Бур’ян важко зітхнув і сказав:
— Який жахливий у нас господар! Кожного дня він приходить і безжально вириває нас із землі та викидає з поля. Що робити? Якщо я нічого не придумаю для порятунку, він мене завтра знайде і знищить.
Його зітхання і слова почули бур’яни сусіднього поля.
— Чого ти так важко зітхаєш? — запитали вони його. — Що за лихо в тебе! Може, ми тобі допоможемо?
— Тихше! Тихше! — прошепотів бур’ян із поля Чжан Саня. — Мій господар почує і одразу ж погубить мене. Порадьте мені краще, що робити.
Бур’яни поля Ван Да повернули свої горді голови в бік поля Чжан Саня. Воістину, там бур’янів не було. На чистій, розпушеній землі буйно росла пшениця; вона вже колосилася і заглушала останній бур’ян.
І всі бур’яни з поля Ван Да хором закричали:
— Тобі вже не врятуватися! Ти приречений, але своїх дітей ти можеш ще врятувати. Перекидай своє насіння на наше поле. Тільки тут вони можуть рости — адже тут добрий господар!
Восени Ван Да зібрався їхати на поле збирати урожай. Він запряг у віз волів, взяв із собою синів і поїхав. Але, побачивши своє поле, Ван Да застиг від жаху: там росли лише бур’яни! І вони встигли вже посіяти своє насіння на наступний рік!
А Чжан Сань зібрав із свого поля багатий урожай і насипав повні закрома золотистого великого зерна.
Інші казки
