Ґун Єчан
Один бідний студент був такий учений, що знав навіть пташину мову. Звали його Гун Єчан.Якось раз, сидячи вдома за книгою, Гун Єчан раптом почув за вікном спів пташки. Студент виглянув у вікно і побачив на дереві гарненьку пташку.
— Гун Єчан, Гун Єчан, на південній горі лежить білий баран! Принеси його додому, м’ясо візьми собі, а кишки віддай мені, — заспівала пташка кілька разів.
Гун Єчан вирішив перевірити, чи правду співає пташка. Він узяв мотузку, вирушив на південну гору, дістався до самої вершини. І справді, там лежав убитий білий баран.
Гун Єчан перев’язав барана мотузкою, навантажив на спину і приніс додому. Баран був такий великий і товстий, що Гун Єчан багато днів їв до сита.
А кишки-то він викинув! На радощах зовсім забув віддати їх пташці.
Минуло кілька днів. Гун Єчан сидів і читав свої книжки, і раптом знову заспівала пташка:
— Гун Єчан, Гун Єчан, на південній горі лежить білий баран! Гун Єчан, Гун Єчан, на південній горі лежить білий баран!
Гун Єчан зрадів, схопив мотузку і швидко побіг до гори. Ще здалеку він помітив на вершині гори юрбу людей, які оточили щось. Він закричав їм:
— Не чіпайте, не чіпайте! Це моє, це я вбив!
Люди, почувши його крик, побігли до нього назустріч, схопили його і зв’язали йому руки мотузкою. Гун Єчан нічого не міг зрозуміти.
— За що ви мене зв’язали? — запитав він.
— Ти ж сказав, що ти його вбив. Зараз ми відведемо тебе до судді, — відповіли люди і привели його до того місця, де він знайшов білого барана. Тепер там лежав убитий чоловік.
Гун Єчана привели до судді і стали судити. Тоді він розповів усе про пташку: як вона до нього прилітала, що вона йому співала, як він знайшов білого барана.
— Ти розповідаєш, що пташка просила тебе віддати їй кишки від барана? — запитав суддя. — Ти це зробив?
І тільки тоді Гун Єчан згадав, що не виконав прохання пташки, і зрозумів, що все, що з ним сталося, — це помста пташки за його невдячність.
Суддя наказав посадити Гун Єчана до в’язниці, бо не повірив тому, що він розповів. Але все ж вирішив перевірити, чи правда, що студент розуміє пташину мову.
Наступного дня суддя дістав пташенят із гнізда ластівки, яке ліпилося під дахом його будинку, і сховав їх у ящик. Ластівка-мати тривожно кружляла над будинком і жалібно щебетала. Тоді суддя наказав привести Гун Єчана і запитав його:
— Ти говорив, що розумієш мову птахів. Скажи мені, про що щебече ця ластівка?
Гун Єчан послухав і промовив:
— «Пане судде, пане судде, між нами не було ні образи, ні ворожнечі, чому ж ви взяли моїх дітей і сховали їх у ящик?»
Тоді суддя сказав Гун Єчану:
— Ось тепер я вірю всьому, що ти говорив на суді. Іди додому, але пам’ятай: треба бути вдячним усім, хто робить тобі добро, навіть маленькій пташці.
Інші казки
- Сонце і місяць
- Міст матері й сина
- Як гірська та міська миша ходили одна до одної в гості
- Нехай інший зробить
- Імператор і миша
