Як собака з кішкою ворожнечу завели
Жив колись бідний дід із сліпою бабою. Дітей у них не було, лише пес і кішка. Дружно жили звірі, ходили один за одним, як тінь за людиною, і вірно служили господарям. Піде дід з дому — вони з бабою дім стережуть, чужого близько не підпускають. Наче скарб берегли дід із бабою своїх улюбленців, не били, не лаяли. Із собакою та кішкою жилося їм, бідолахам, не так самотно.Пішов якось дід у гори трави накосити. Іде назад, дивиться — лежить на землі чорна змійка, видно, зголодніла, з місця рушитися не може. Пожалів дід змійку, сховав за пазуху, пішов своєю дорогою. Прийшов додому, виходив змійку, відгодував. Але ось одного разу каже їй дід:
— Іди ж ти з нашого дому, змійко. Рису в нас немає, трави більше нема — нема чим тебе годувати!
Кивнула змійка головою і каже:
— Добрий дідусю, якби не ти, з голоду б я померла. Та ось не знаю, як тебе віддячити. Тільки й є в мене свій хвіст. Візьми його, поклади в дерев'яну скриньку і сховай далеко, щоб ніхто чужій не побачив. А як знадобляться гроші, потруси — посиплеться з хвоста монети.
Погодився дід. І лише відрубав у змійки хвіст, як вона зникла. Поклав дід зміїний хвіст у дерев'яну скриньку, скриньку закопав за кухнею, куди ніхто чужій не заглядав.
Лише переведуться у діда з бабою гроші, викопають вони завітну скриньку, дістануть зміїний хвіст, потрусять — на підлогу мідні монети з дзенькотом посиплються. Збере дід монети, піде на базар, купить олії, солі, рису, хмизу. Повернеться додому, їжу варить. Зварить і поділить на чотири частини: одну — бабі, другу — псові, третю — кішці, а четверту — собі. Так і жили вони, не знаючи потреби.
Але ось одного разу постукався до діда з бабою бродячий крамар. Страшно йому було самому темної ночі дорогою йти, от і попросився переночувати. Впустив його дід.
А наступного дня, ще до світанку, пішов дід тихенько за кухню, дістав із скриньки зміїний хвіст, потрусив його. І на землю мідяки посипалися. Тільки й чути: дзень-дзень-дзень. Крамар усе це через вікно бачив. Лише пішов дід з дому, як він одразу ж схопився, відкопав дорогоцінну скриньку, сунув у кошик, підняв коромисло і гайда.
Повернувся дід додому, а баба плаче, та так жалібно. Питає дід:
— Яка біда трапилася?
А баба відповідає:
— Скриньку нашу дорогоцінну бродячий крамар забрав!
Не повірив дід:
— Що це ти везеш, старая? Сховав я її далеко й глибоко. Як же міг він її знайти? Видно, не там ти шукала, де треба.
Сказав так дід і сам за кухню пішов. Шукав-шукав — нічого не знайшов.
Зажурилися дід із бабою. Дід важко зітхає, а баба слізьми заливається. Тут якраз кішка з псом з двору повернулися снідати разом із господарями. А в господарів обличчя сумні, брови насуплені, чують кішка з псом, що біда трапилася, а яка біда — не знають. Подивився на них дід, зітхнув і каже:
— Забрав лиходій-крамар нашу скриньку. Біжіть швидше! Догнати його треба!
— Біжимо, може, спіймаємо його, — сказав пес кішці, — бачиш, як убиваються наші добродії!
Вискочили вони з дому й у путь рушили. Ідуть, винюхують усе, видивляються — ніде нема дорогоцінної скриньки. І вирішили вони йти до крамаря. А дім його за рікою стояв.
Підійшли вони до ріки, ріка бурлить, хвилі на ній піняться. Кішка в клубок зібралася від страху.
— Не бійся, — підбадьорює її пес, — якось переберемося на той берег, я ж умію плавати. А без скриньки нам краще додому не повертатися.
Побачила кішка, що пес такий хоробрий, сама набралася сміливості і стрибнула йому на спину. Перепливли вони ріку й опинилися в маленькому селі. Ідуть селом, у кожен двір зазирають, жодного не пропускають. Раптом бачать — стоїть у дворі великий дім, народу видимо-невидимо, хто в червоному, хто в зеленому, — до весілля готуються. І впізнали вони в нареченому того самого крамаря, що в діда ночував.
— Іди в дім, — каже пес кішці на вухо, — довідайся, де сховав крамар завітну скриньку. Я б сам пішов, та боюся, помітять мене. А як дізнаєшся, одразу біжи за околицю, я чекатиму тебе під вербою.
Кивнула кішка головою, мяукнула, злізла на дах, з даху прямо у двір стрибнула, а з двору, через маленьке віконце, пролізла в спальню. Шукає кішка завітну скриньку, всі кути обшукала, ніде нема. Сіла кішка під ліжко і думає, як же їй бути. Раптом бачить — із скрині, що в спальні стояла, мишка вилізла. Кинулася на неї кішка, а мишка тремтить у котячих лапах, відпустити просить. Каже їй кішка з байдужим виглядом:
— Допоможеш мені в одній справі, відпущу.
— Все зроблю, царице кішко, тільки накажи, — процівкала мишка.
— Залізь у господарську скриню, подивися, чи нема там дерев'яної скриньки. Як знайдеш, швидше тягни сюди.
Забралася мишка в скриню, миттю витягла завітну скриньку і з низьким поклоном передала її кішці. Кішка схопила скриньку і пустилася навтьоки.
Побачив крамар кішку і як закричить:
— Тримайте кішку! Вона вкрала скарб! Тримайте її!
Кинулися люди за кішкою в погоню, а вона через мур шмигнула, тільки її й бачили. Прибігла за околицю, а там її пес під вербою дожидається, і рушили вони в зворотний шлях. Ідуть, не нарадуються. Коли підійшли до ріки, пес суворо-настрого наказав кішці:
— Побачиш рибу чи рака, дивися, рота не роззявляй, а то впустиш скриньку у воду.
Тепер кішка більше не боялася через ріку плисти. Вона з повагою сиділа на спині у пса і уявляла, як будуть її дякувати господарі. Доплили вони до середини ріки, раптом бачать — рибки у воді граються. У кішки навіть слина потекла, не витримала вона і як закричить:
— Ой, скільки риби!
Плюх — це скринька впала у воду і пішла на дно.
— Говорив я тобі, щоб ти рота не роззявляла та мовчала. Як же тепер бути?
Приплив пес із кішкою до берега, кішку залишив, а сам на середину ріки повернувся. Ледаче витяг із води дорогоцінну скриньку.
Втомився пес, сів відпочити, очі закрив і не помітив, як задрімав. А кішка тим часом схопила скриньку і побігла додому.
Побачив дід, що кішка скриньку принесла, зрадів, кинувся до баби, щоб добру звістку їй повідомити. І стали вони наперебій розхвалювати кішку: яка вона спритна і проворна. Відкрив дід скриньку, дістав зміїний хвіст, тряхнув — на підлогу мідні монети посипалися, дзвенять. Накупив дід усякої всячини, приготував різні смачні страви, став кішку частувати. Сіла кішка зручніше, але не встигла за їжу взятися, як бачить — біжить пес.
— Ах ти, дармоїдка! Тільки й знаєш, що черево набивати! — накинувся на неї господар.
А кішка знай уплітає. Хоч би словечко вимовила. Так хотілося псові попити та поїсти, але нічого смачного їй не дісталося, довелося задовольнятися залишками супу та рису.
Відтоді возненавидів пес кішку. Як побачить, одразу намагається схопити за горло.
Так і пішла у них ворожнеча.
Інші казки
