П'яний горобець

Сільські горобці звикли харчуватися зерном, і, як тільки дозрівають хліба, злітаються на тік зграями.

Одного разу один селянин розсипав на тіку винну закваску, а сам сховався неподалік у шалаші. Незабаром прилетіла зграя горобців. Стрибаючи з місця на місце, вони разом із зерном почали клювати закваску. Горобці швидко сп'яніли, і селянин легко переловив їх.

Але один горобець не встиг сп'яніти і, хоч і з трудом, злетів на дерево.

Як тільки вино почало діяти, він, забувши про нещодавню загрозу, радісно заспівав:

— Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я — найвеличніший із птахів!

При цьому він прогнав із дерева цикаду, кілька разів клюнув пташеня ластівки і, задоволений собою, знову заспівав:

— Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я — найвеличніший із птахів!

Незабаром на гілку сіла сорока, і горобець вирішив поводитися з нею так само, як із пташеням ластівки. Сорока побачила, що він п'яний, не захотіла з ним зв'язуватися і відлетіла геть. У горобця ж став ще більш самозакоханий вигляд: від радості він уже не тільки співав, а й пританцьовував.

Про те, що горобець захопив у своє повне володіння дерево, швидко дізнався весь ліс. Голуб засумнівався і вирішив сам перевірити, чи це так. І хто б міг подумати: ледві він сів на дерево, горобець почав клювати його в голову!

Застигнутий зненацька голуб відлетів і сів на інше дерево. Горобець же подумав, що голуб теж злякався його, і знову заспівав:

— Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я — найвеличніший із птахів!

Голуб був дуже роздратований, він сидів на сусідньому дереві і спостерігав за витівками п'яного горобця. Потім він поспішив до шуліки:

— Братчику, горобець захопив ціле дерево, і жоден із птахів не наважується сісти туди. Цикаду він прогнав, ластівку і сороку так закльовував, що їм довелося відлетіти, а я ледві сів на дерево, як втратив більше десятка пір'їнок! І при цьому він ще весь час співає!

— Що ж він співає?
— «Нікого не боюся, нічого не боюся! Після фенікса я — найвеличніший із птахів!» Навіть вас, старший брате, він ні в грош не ставить!

Не встиг голуб договорити, як розгніваний шуліка розправив крила і полетів до того дерева, де сидів горобець. Голуб, сорока, ластівка і цикада пішли слідом за ним. І в той момент, коли горобець дзвінким голосом знову завів свою пісеньку, шуліка каменем упав на нього зверху... але промахнувся.

А горобець юркнув у зарості колючого куща, що ріс під деревом. Шуліка кинувся за ним, але він був дуже великий і не зміг пролізти крізь зарості. Тоді він зупинився і сердито запитав:

— Ну, хто з нас величніший — ти чи я?
— Ти, звичайно! Ти навіть величніший, ніж фенікс, — тремтячим голосом відповів горобець.
— Ах ти, черепаший син! Ще хвалитимешся?
— Прости мене, я наївся винної закваски і базікав у сп'янінні, — сказав горобець, і сльози закрапали з його очей.

Шуліка подивився на нього, сердито буркнув щось і відлетів.

Шуліка давно вже зник із виду, а горобець все ще не наважувався вилізти з куща. Зібрані навколо ластівка, голуб і сорока зневажливо сміялися, а цикада без кінця повторювала:

— Чі, Чі — соромно, соромно!

↑ Догори

П'яний горобець

Інші казки