Сімейна коштовність

Колись давно жив на світі один коваль, працьовитішого не знайдеш. І був у нього син, майже двадцять років хлопцеві, високий, статний, до їжі охочий, а в роботі ледачий. От одного разу коваль і каже синові:

— Увесь вік я трудився, сину, що є в домі — все моїми руками нажито. А ти працювати не хочеш, тільки їси та п’єш, ані одного юаня не заробив. Що ж далі буде?

Пропустив син батькові слова повз вуха і каже:

— Ека важливість юань заробити, та тут ніякого таланту не треба!

Відповідає батько:

— Гаразд, якщо заробиш юаня, я тобі цілий скриню добра віддам.

Не терпиться синові скриню з добром отримати, та нема в нього юаня. Працювати не хочеться. Ходить він туди-сюди перед ворітьми, не знає, що робити.

Погляділа на нього мати, пожаліла сина: як би не змарнувався він від дум, як би не висох, підійшла вона до нього і каже:

— Даю я тобі юаня, швидше віднесіть батькові.

Взяв ледар юаня, узелок з їжею прихопив, ліг у холодку під деревом і уплітає за обидві щоки. До самого вечора провалявся, повернувся додому, ніби нічого й не було, віддав батькові юаня і каже:

— Ось тобі юань, давай сюди скриню з добром.

Взяв коваль монету, поглядів, в руках повертів, у горно кинув і каже:

— Не заробив ти цього юаня.

Зрозумів ледар, що не побачить йому скрині з добром, занепокоївся. Ліг спати, ніяк не засинає, з боку на бік вертається. Дізналася про це мати, і наступного дня знову грошики йому дала. А ледар узяв грошики і знову цілий день пробездельничав, тільки цього разу вирішив прикинутися, пробіг два лі, увесь спітнів, у дім влетів, аж засапався, віддав батькові юаня і каже:

— Ну й намучився я, поки цей юань заробив, прямо ноги не тримають! Тепер неси скриню з добром!

Взяв коваль грошики, довго на них дивився, потім у річку кинув, яка біля дому текла, і каже сердито:

— І цього юаня ти не заробив!

Бачить ледар, що ніяк не отримати йому скрині з добром, взяла його досада, хоч помирай!

Здогадалася тут мати, у чому справа, зрозуміла, що не добро — зло синові робила. Покликала вона його наступного дня і каже:

— Батько добра тобі бажає, сину. Якщо хочеш скриню отримати, попрацюй чесно!

Послухався юнак матір, того ж дня з дому пішов. Ішов, ішов, поки всі підошви стер, нарешті на одній вуличці найнявся колоди тягати. До ночі тягав, а як артельному за харч заплатив, гривник один залишився. Ніколи хлопець не працював і так намучився, що з ніг звалився. Підняли його, знову став колоди тягати. Десять днів трудився, ні копійки не витратив, юаня назбирав. Радісний додому повернувся і батькові гроші віддав. Взяв батько монетки, перерахував, знову у горно кинув. Не стерпів син, гроші з вогню вихопив і каже батькові образившись:

— Десять днів я працював, поки цей юань заробив!

Зрадів батько і відповідає:

— Вірно кажеш, сину! Тепер я бачу, що ці гроші ти сам заробив. Мабуть, не шкода було, коли я чужі у вогонь кидав!

Сказав так коваль, виніс скриньку і знову каже:

— Не золото-срібло, не рідкісні скарби в цій скриньці — весь мій інструмент. Візьми його і пам’ятай, що дорожчий він золота-срібла, дорожчий усіх багатств! Працюй! Вік горя знати не будеш!

Засміявся син весело і прийняв батьківську спадщину. Це і була родинна коштовність.

↑ Догори

Сімейна коштовність

Інші казки