Вудочка

Жив у давні часи важливий чиновник зі своїм сином.

Чиновник був розумний-премудрий. А син у нього був ще розумніший. Тому батько ніякої справи не починав, не порадившись із сином. Одного разу захотілося чиновнику половити рибу. Покликав він сина й почав радитися, якої довжини зробити вудку.

— Та адже чим довша, тим краще, — сказав, подумавши, син. Тоді чиновник наказав двом слугам:
— Зробіть мені до завтрашнього дня бамбукову вудку завдовжки... — тут він перевів дух і закінчив: — завдовжки у шість джанів і шість чі.

Слуги вклонилися з повагою і, п'ятись, вийшли з кімнати. Але лише вони переступили поріг і опинилися у дворі, як присіли на корточки й почали реготати. Підійшла до них служниця, що прала білизну, і, дізнавшись, у чому справа, теж зареготала. Незабаром сміялися всі в домі чиновника — від дряхлого сторожа до маленького кухаренка.

Однак зробили так, як наказав господар. До ранку вудка була готова. Ось так вудка! Уздовж двору вона не поміщалася, — довелося покласти її навскіс.

Узяв чиновник вудку, перекинув її на плече і вирушив разом із сином на риболовлю. Минули одну вулицю, завернули на іншу і підійшли до міської стіни. Ось тут і почалися неприємності. Чиновник пройшов у ворота, а вудка не проходить. Уперлася у верхню перекладину воріт і не пускає чиновника далі. Чиновник розгубився. Але син сказав:

— Нічого, батько, я щось придумаю.

Він сів на камінь, щоб зручніше було думати, а чиновник із вудкою стояв поруч і чекав. Через деякий час син сказав:

— Треба повернути вудку поперек воріт. І вони повернули вудку поперек. Але й так вона не проходила у ворота.

Чиновник зовсім засмутився. А син знову взявся думати. Цього разу він думав ще довше.

Нарешті ляснув себе по лобу і сказав:

— Тепер-то я знайшов правильний спосіб! Я залізу на стіну, і ти передаси мені вудку. А потім ти пройдеш у ворота, і я передам тобі вудку.

З цими словами він взявся лізти на міську стіну. Але стіна була висока, пальці його ковзали по гладких каменях, а потім зривалися з ледь помітних виступів. Так він помучився з півгодини або більше і потім сказав із досадою:

— Ні, без драбини тут не обійтися!

Чиновник озирнувся навколо і побачив недалеко хлопчиська, який із цікавістю дивився на них.

— Підійди сюди, хлопче, — з гідністю сказав чиновник і поманив його пальцем. Коли хлопчик підійшов, чиновник запитав:

— Ти знаєш, де мій дім?
— Як не знати, — жваво відповів хлопчисько.
— Ну, так біжи туди і принеси велику драбину. За це я дам тобі три мідні монети.
— О, пане! Вважайте ваше наказ виконаним, — відповів хлопчисько і простягнув руку за монетами.
— Але я ще не бачу драбини, — сказав чиновник.
— Розберемося в цій справі, як слід, — почав хлопчисько. — Навіщо потрібна драбина? Щоб залізти на стіну. А навіщо лізти на стіну? Щоб перетягнути на той бік воріт вудку. Ось якщо я перетягну вудку без допомоги драбини, я заслужу таку саму, а може, і більшу нагороду, шановний пане, як якби я й справді приніс драбину.

Чиновник, який нічого не зрозумів, глянув на сина. Син наморщив лоб і сказав:

— Цей хлопчисько надзвичайно тупий. Дай йому наперед три монети, — може, він стане кмітливішим і все-таки принесе драбину.

Хлопчик засміявся, сприт

↑ Догори

Вудочка

Інші казки