Птах Чжаогу
Жила колись на світі зла-презла стара баба. Були в неї син та донька-наречена. Одружився син, незабаром після весілля пішов за Велику стіну на східні краї, і почала баба всячески над невісткою знущатися. Тільки свою доньку пестила та любила.Скаже, бувало, баба:
— З’їж-но, донечко, ще білих коржиків, супу спробуй, він із дрібного проса зварен!
А донька ні-ні та й підсуне невістці кілька білих коржиків. Дивиться баба злісно на невістку і бурмотить:
— Ну і їси ти, ну й п’єш! Та на тебе коржиків із висівок і то не напасешся!
Ні гарної їжі, ні одягу не давала свекруха бідній невістці, тільки била її та лаяла з ранку до вечора.
Того року розвела баба багато-багато шовковичних черв’яків. Подивишся — оком усіх не оглянеш, почнеш рахувати — не порахуєш. Щодня до світанку баба невістку в гори женіть збирати листя шовковиці. Збирає вона день, збирає другий, сонце високо, до вечора далеко, з шовковичних дерев майже все листя обірване, того й гляди голими залишаться. А шовкопряди все більші, все товстіші стають. У четвертому місяці почали світлішати личинки шовкопрядів. Накидаєш листя, тільки й чуєш, як вони шелестять: ша-ла, ша-ла; озирнутися не встигнеш — жодного листочка нема, все дочиста личинки з’їли. Ще накидаєш — ша-ла, ша-ла, і знову жодного листочка нема.
Зібралася невістка в гори за листям, а свекруха в неї пальцем ткнула та як закричить:
— Невістка в господарстві все одно що кобила. Захочу — верхом на ній їздитиму. Захочу — побитиму. Спробуй тільки повернись без шовковичного листя! Батогом тебе відшмагаю, палицю об тебе зламаю, три дні їсти не дам, п’ять днів спати не велю!
Подивилася злісно баба невістці вслід, обернулася, бачить — рідна донька шовкопрядів із землі піднімає. Зняла бабу жалість, ну, прямо сили нема, і каже вона:
— Славна ти моя донечко! Відпочинь! Повернеться невістка, все зробить. Може, попити тобі хочеться? Чи поїсти? Я супу в казані припасла, на казан білий коржик поклала.
А донька у баби, треба сказати, була писаною красунею, та й характером на матір зовсім не схожа, жалко їй дружину старшого брата. Почула вона матеріні слова, обернулася і каже:
— Чим же я краща за невістку, щоб роботу їй залишати?
Почула баба, що донька їй перечить, замахнулася — та не вдарила, рот відкрила — та не облаяла: жалко їй доньку рідну. Махнула з досади рукою і пішла.
А невістка тим часом до гір добралася, стала шовковичне листя шукати. Сонце спекотне, гори круті, поки з Південної гори вилізла на Східну, зі Східної на Північну, полудень настав, а в кошику в неї всього-навсього жменя листя. Втомилася бідолашна жінка, сіла біля дороги і плаче.
А бабина донька підняла шовкопрядів, корму їм підкинула, сама все думає: «Як же там невістушка в горах, зібрала листя, чи з порожніми руками повернеться? Завжди-то я про неї дбаю, а сьогодні серце так і б’ється, так і скаче, зголодніла вона там у горах, бідолашна!» Подумала так дівчина, взяла білий коржик, який їй мати припасла, у каструлю супу налила, з дрібного проса звареного, тихенько в гори вирушила. Раптом бачить — сидить невістушка біля дороги і гірко плаче. Схопила вона її за руку і каже:
— Не плач, невістушко! Я тобі коржик принесла, з білого борошна випечений, супу, з дрібного проса звареного. Заспокой ти свій голод та спрагу!
Відповідає їй невістка, сльозами гіркими обливається:
— Спрага мене замучить — я ключової води нап’юсь, голод переможе — гірких трав поїм.
Знову питає її дівчина:
— Чого ти зажурилася, невістушко, не таїсь від мене, розкажи про все, я ж знаю твоє серце!
Відповідає їй невістка, сльозами гіркими обливається:
— Я, сестричко, всю Південну гору обійшла, всю Північну гору вздовж і впоперек пройшла, всього кілька шовковичних листочків знайшла. Тільки дубових багато трапляється. Не знаю, як твоїй матері на очі покажусь!
Причесала дівчина невістці волосся, витерла їй сльози і каже:
— Не бійся, невістушко, з’їж коржик, супу попий, і підемо ми з тобою разом шовковичне листя збирати.
Ледаче умовила дівчина невістку шматочок коржика з’їсти та супу трохи випити. І вирушили вони удвох шовковичне листя шукати.
Ідуть, розмовляють між собою, то в глибокий яр забредуть, то на саму вершину гори заберуться. Усі гори обійшли, усі хребти облазили, одні дуби трапляються, шовковиці зовсім не видно. Дивиться невістка — ось-ось сонце за гори сховається, і каже крізь сльози:
— Скоро стемніє, сестричко. Вовки з лігва вийдуть, тигри печери покинуть. Повертайся-но ти, мила сестричко, додому швидше!
А та їй у відповідь:
— Скоро стемніє, невістушко! Вовки з лігва вийдуть, тигри печери покинуть, давай, мила невістушко, разом додому повернемось!
Подивилася невістка на порожній кошик і каже:
— Я, сестричко, ще трохи почекаю. Може, змилується надо мною гірський дух і перетворить дубові листки на шовковичні.
Відповідає їй дівчина:
— І я, невістушко, з тобою почекаю. Може, надо мною змилується дух гірський і перетворить дубові листки на шовковичні.
Взялися вони за руки, притулилися щільно одна до одної, стали з гори спускатися. До гірського джерела дійшли, ще одну гору обійшли, усі хребти обшукали — ніде шовковичного листя нема, тільки дубові трапляються. Дивиться невістка — сонце за горою сховалося, сховалася вона за дівчинину спину, витерла сльози і каже:
— Бачиш, сестричко, як небо потемніло, скоро місяць зійде. Чула я, ніби на цій горі сам Князь гір живе, ніс у нього червоний, очі зелені. Добра сестричко! Ти ж зовсім молоденька, йди-но краще додому швидше!
Відповідає їй дівчина:
— Бачиш, невістушко, як небо потемніло, скоро місяць зійде. І я чула, що у Князя гір ніс червоний, а очі зелені. Давай разом додому повернемось!
Поглянула невістка на чисте, прозоре джерело і каже:
— Почекаю-но я тут ще трохи, може, змилується надо мною дух води і перетворить дубові листки на шовковичні.
Відповідає їй дівчина:
— І я з тобою почекаю, може, надо мною змилується дух води і перетворить дубові листки на шовковичні.
Взялися вони за руки, щільно притулилися одна до одної і пішли геть від джерела. До узлісся гірського лісу дійшли. Усі гори обійшли, усі хребти обшукали, не видно ніде шовковичних дерев, одні дуби трапляються.
Побачила невістка, що місяць зійшов, і знову тривога її охопила. Почала вона дівчину умовляти, щоб додому поверталася. А та й слухати не хоче. Заплакала невістка. Дівчину теж тривога охопила: місяць зійшов, а у невістки в кошику зовсім порожньо. Тут задув-засвистів південний вітер: у-у. Задзвеніла вода в ярі: дін-дан. Підняла дівчина голову і крикнула:
— Князю гір! Князю гір! Перетвори дубові листки на шовковичні, я тоді за тебе заміж піду!
Тільки вона замовкла, зашелестіло листя на дубах. Випрямилася дівчина і вдруге крикнула:
— Князю гір! Князю гір! Перетвори дубові листки на шовковичні, я тоді за тебе заміж піду!
Тільки вона замовкла, захиталися, замахалися гілки на дубах. І втретє крикнула дівчина:
— Князю гір! Князю гір! Перетвори дубові листки на шовковичні, я тоді за тебе заміж піду!
Тільки вона замовкла, налетів на рівнину ураган, небо і землю чорною пеленою вкрив, шумить все навколо, гуде. Раптом вітер стих, місяць із-за хмар виплив. А на місці дубів сплошь шовковиці стоять.
Дивляться дівчина та невістка на диво дивне, не нарадуються. Руками махнули і взялися листя зривати. Листя зелене, ну прямо смарагд, кожне величиною з долоню буде. Тільки почали збирати, а вже кошик доверху повний. Підняли вони його удвох і стали спускатися з гори.
А баба вдома метушиться, не знає, куди донька поділася. І так зраділа, коли побачила свою дитину, наче скарб безцінний знайшла. А невістку побачила — здалося бабі, наче цвях їй прямо в око встромили. На шовковичне листя не дивиться, знай лається, навіщо її доньку з собою в гори забрала. І в покарання не веліла невістці спати лягати, веліла всю ніч шовковичних черв’яків стерегти.
Наступного дня невістка знову пішла в гори за листям, а дівчина їй туди коржик з білого борошна віднесла. На горах, на хребтах жодного дуба не видно, скрізь шовковиці ростуть. Незабаром черв’яки нитку виплювати почали, стали кокони з неї плести.
І ось одного разу, коли невістка з бабиною донькою вдома сиділи, кокони розмотували, припливли з північного заходу чорні хмари, а за ними вслід чорний вихор прилетів, одним кінцем у саме небо впірнув, другим — по землі мести став. Дерева розгойдує, з коренем із землі вириває, дахи з хат зносить. Дівчина й охнути не встигла, як вихор закрутив її і з собою помчав. Заметушилася невістка, навіть заплакала. Кинулася вслід чорному вихору, а він їй під ноги дерева та гілки кидає, щоб всю її подряпали, пісок та каміння кидає, щоб руки їй пошкодили. А вона все біжить. Впаде, встане на ноги, знову біжить. Себе не пам’ятає, вихор наздоганяє, кричить:
— Князю гір, віддай мою сестричку!
Помчався чорний вихор у гори, невістка — за ним. Тут гіркійній шовковиці очі застелили, і не помітила вона, куди чорний вихор раптом зник. Шукає вона на Передній горі, бреде по Західній горі, товсті міцні підошви протерла. Шукає день, шукає ніч, колючий терен сукню їй у клоччя подер. Шукає, шукає, ніяк не знайде свою сестричку. Навіть на слід її натрапити не може.
Минула весна, минуло літо, осінь прийшла. Кожна травинка в горах знала, що бідолашна жінка свою сестричку шукає, і під ноги їй стелилася, щоб м’якше було ходити. Знала про це і кожна яблуня в горах і простягала бідолашній жінці свої гілки зі стиглими плодами. І всі птахи про це знали. І вирішили вони від холоду її врятувати. Вищипали вони в себе пух, вирвали пір’я і кинули їх невістці. Закрутилися пух і пір’я сніжинками, прикрили бідолашну жінку.
Наступного дня подув північний вітер, і обернулася невістка гарною пташкою, на тілі в неї пух і пір’я виросли. Літає вона і кричить:
— Чжао гу, чжао гу! Шукаю сестру, шукаю сестру!
Минули холоди, знову весна настала. А гарна пташка все літає серед смарагдових шовковиць і кричить:
— Чжао гу, чжао гу! Шукаю сестру, шукаю сестру!
Літає пташка над безкраїми полями, літає по блакитному небі з білими хмарами і кричить:
— Чжао гу, чжао гу! Шукаю сестру, шукаю сестру!
Скільки місяців минуло, скільки років пройшло, а вона все літає і кричить. Жалко людям пташку, і назвали вони її Чжаогу — шукаю сестру!
Інші казки
- П'яний горобець
- Одруження бога річки Хуанхе
- Як тигр наречену вкрав
- Покараний монах
- Фінікова кісточка
