Слон і горобець
Давним-давно слон виглядав зовсім не так, як зараз: у нього були величезні очі, вуха стояли торчком на голові, а між ними росли чудові роги.Коли на землі з’явилися люди, лев сказав слону:
— Друже, щось скрізь розвелося забагато людей! Мабуть, скоро вони й до нас з тобою доберуться, працювати змусять! Треба йти на нові місця!
— Я такий великий, хто насмілиться мене торкнути? — гордовито відповів слон. — Навіщо ж мені тікати кудись?
Він був настільки величний і гордий, що ні на кого навколо не звертав уваги.
Одного разу на землю спустився погуляти зі своїми пташенятами горобець. У цей час повз проходив слон.
— Обережно! Не ходіть! Тут мої пташенята! — закричав горобець.
Але слон, який навіть на людей не звертав уваги, не захотів послухати горобця.
— Що мені до чиїхось пташенят? Мені треба пройти, і я обов’язково пройду! — зверхньо сказав він.
Важко перевалюючись, слон рушив уперед і розтоптав бідних горобенят!
Закричав горобець, заплакала його дружина, але що вони могли зробити? Занадто малі вони були, щоб впоратися зі слоном.
Полетів горобець по допомогу до ворони. Ворона закаркала і кинулася наздоганяти слона. Наздогнала і почала дзьобати його дзьобом, дряпати кігтями очі.
А горобець пішов по допомогу до мух. Найбільші мухи також полетіли за слоном, сіли на його подряпані очі і давай кусати.
Світу не побачив слон. Спіткнувшись, наче сліпий, побіг він через ліс.
Спека його взяла, захотілося пити, і він став шукати воду.
А горобець тим часом звернувся по допомогу до жаб. Жабки повистрибували з води і рушили захищати горобця.
Слон мчав, не розбираючи дороги. Наосліп кинувся він за водою на гору. Побачили це жаби, пристрибали на вершину гори і почали там квакати. Слон подумав, що вода десь поруч, побіг на квакання і хотів з розбігу кинутися в воду, але замість цього вдарився об камінь і покотився вниз. Три рази перекинувся він через голову — і зламав обидва роги. Перекинувся ще два рази — зім’яв свої довгі вуха, і вони стали в нього, як два віяла, приклеєні до голови.
Ще пощастило слону, що не розбився на смерть! А всі звірі, дивлячись на нього, сказали:
— На землі всі ми рівні. Хіба можна бути таким гордим і не помічати інших?!
Відтоді очі в слона стали маленькі й вузькі, роги зникли, а вуха прилягли до голови. І став слон уважним і обережним. Коли він йде дорогою або щипле траву на полі, завжди дивиться, щоб не роздавити якогось маленького черв’ячка.
Інші казки
