Хто чекає, щоб вишні падали в рот, той до добра не дійде

Жив колись ледачий чоловік, такий ледачий, що навіть покрився пліснявою. Чекав, щоб вишні самі йому лізли в рот, а потім щоб хтось їх розжував. А коли на людину нападає лінь, злидні їй на шию сідають. Коли він дійшов, як то кажуть, до ручки, що ж надумав ледар? Піду, вирішив він, до Доброї Чарівниці, нехай дасть мені іншу долю; щоб я більше не працював, а були б тільки свята та один лише робочий день, і в той день щоб було весілля.

Взяв він котомку на палицю і пішов шукати щастя. Ішов скільки, ішов і, проходячи через ліс, зустрів вовка — худущого та лисого, гірше некуди.

— Куди ж ти прямуєш, добрий чоловіче? — питає вовк.

— До Доброї Чарівниці за долею йду, нехай скаже, як мені щасливо жити на світі.

— Раз ти до Доброї Чарівниці йдеш, запитай її, — благав вовк, — як мені бути, що зробити, щоб у мене волосся відросло, а то відродження на мені волосся не було.

— Гаразд, вовче, я запитаю!

Пішов ледар далі, бачить виноградний кущ із зів'ялими жовтими листками.

— Ти куди, добрий чоловіче? — питає виноградний кущ людським голосом.

— До Доброї Чарівниці.

— А навіщо?

— Просити іншої долі, щасливої, щоб мені більше не працювати, щоб жити, як бояри живуть, не турбуючись про завтрашній день.

— Раз ти до Доброї Чарівниці йдеш, запитай у неї, як мені бути, що зробити, щоб у мене нові листки виросли.

— Запитаю, чому б і ні, — сказав ледар і рушив далі. Приходить він до ріки. І ось із води виходить величезна риба з величезним зобом. Зробила риба мандрівникові знак.

— Підійди ближче, добрий чоловіче. Підійшов ледар.

— Куди шлях держиш?

— До Доброї Чарівниці.

— Навіщо?

— За своїм щастям, дізнатися, як далі мені жити.

— Якщо будеш у Доброї Чарівниці, запитай, як мені бути з моїм зобом, а то він що дня все більше роздувається.

— Добре, запитаю.

Іде ледар далі і бачить на лісовій галявині джерело, а біля джерела красуню дівчину в білій сукні, з вінком із квітів на голові.

— Хто ти, добрий чоловіче?

— Я бідний мандрівник.

— А куди йдеш?

— До Доброї Чарівниці.

— Довго йшов, поки мене зустрів?

— Довго.

— І кого ти на шляху бачив?

— Лисого вовка бачив, ось кого!

— І що тобі вовк сказав?

— Коли він дізнався, куди йду, попросив дізнатися, як йому бути, що зробити, щоб волосся відросло.

— Скажи йому, нехай з'їсть серце ледаря та бездіяльника, і тоді у нього волосся відросте. А ще кого ти бачив?

— Виноградний кущ із зів'ялими листками. Просив він мене дізнатися, як йому бути, що зробити, щоб нові листки виросли і щоб вони більше не сохли.

— Передай йому, що біля його коренів колись, давним-давно, закопали глечик із золотом, і якщо знайдеться хтось, хто викопає і забере глечик від його коренів, то виростуть нові листки, і кущ покриється гронами. А ще кого бачив?

— Велику рибу з роздутим зобом. Просила мене дізнатися, як їй бути, що зробити, щоб позбутися хвороби.

— Зоб у неї набитий дорогоцінним камінням. Якщо знайдеться хтось, хто розріже зоб і витягне каміння, їй полегшає.

— Я їй скажу.

— А тепер повертайся назад.

— Як це назад? Я ж сюди за щастям прийшов.

— Іди назад тим самим шляхом, яким прийшов, і зустріне тебе твоє щастя в дорозі. Якщо є в тебе голова на плечах, заживеш щасливо, а ні — пеняй на самого себе.

Пішов ледар назад. Іде, іде і приходить до риби. Питає його риба:

— Ну, що тобі сказала Чарівниця?

— Сказала, що зоб твій набитий дорогоцінним камінням, і що якщо знайдеться хтось, хто розріже твій зоб і витягне це каміння, то ти позбудешся біди.

Почала риба його благати:

— Зроби, добрий чоловіче, послугу, розріж мені зоб, витягни дорогоцінне каміння і візьми собі його як нагороду.

— Ні, — відповідає ледар, — я піду, мене в дорозі щастя чекає, і всього у мене буде досить і без тебе.

Як то кажуть: лінь сильніша за злидні.

Пішов він далі. Іде, іде, і ось уже виноградний кущ гілкою йому махає, щоб зупинився.

— Ну, як, добрий чоловіче, побував у Чарівниці?

— Побував!

— І що вона сказала?

— А ось що. Біля твоїх коренів закопаний глечик із золотом, він заважає твоїм кореням розростатися, тому ти й в'янеш.

— Якщо так, будь ласка, викопай глечик із золотом і візьми все собі. І мені послугу зробиш, і сам не будеш у накладі.

— Ні, — відповідає ледар, — навіщо мені землю рити, втомлюватися, краще піду, мене в дорозі щастя чекає, і всього буде у мене досить і без тебе. Пішов він далі. І ось уже зустрічається йому знову вовк.

— Ну як, бачив Чарівницю?

— Бачив.

— І що вона сказала? Як мені волосся відростити?

— Сказала, що ти повинен для цього з'їсти серце ледаря та бездіяльника.

— А ще що ти бачив, що чув? Де побував?

— Багато чого бачив. Бачив зів'ялий виноградний кущ. Біля його коренів глечик із золотом закопаний, заважає йому рости. Просив він мене викопати гроші і взяти їх собі, а мені вони ні до чого. Все одно мене щастя в дорозі чекає, і буде в мене всього досить.

— А ще кого бачив?

— Бачив величезну рибу з роздутим зобом, повним дорогоцінного каміння. Просила мене риба розрізати їй зоб, витягти те каміння і тим її від біди звільнити. Але я поспішав і пішов далі.

Подумав, подумав вовк. Кого лінь охопила, вирішив він, у того розуму мало.

— Лінивішого за тебе і дурнішого я не знаю, — сказав він. — Не постарався викопати глечик із золотом, не став різати риб'ячий зоб, щоб витягти дорогоцінності. А міг би з цим багатством до самої смерті жити-поживати, не знаючи турбот.

Кинувся вовк на ледаря і з'їв його без останку.

З того часу й кажуть: хто чекає, щоб вишні самі в рот падали, — до добра не дійде. Fairy girl