Поп у раю

Одного разу Пекеле та Тиндале найнялися в батраки до одного попа. А поп був злий і жадібний — знущався зі своїх бідних слуг. Коли ті просили їсти, він змушував їх працювати, а коли просили винагороди за свою працю — змушував їх молитися богу.

— Невдячні, — лаявся поп, — тільки й думаєте про їжу та гроші. Молилися б богові старанніше: у потойбічному світі — справжнє життя, призначене для людини.

Пробували Пекеле та Тиндале вмовляти попа й так, і сяк, а той своє твердить. Побачивши, що ні нормального життя, ні грошей від попа не доб’ються, вони вирішили його як слід проучить.

І коли вже вирішили, будьте певні: так і зроблять. Одного чудового дня Пекеле та Тиндале наловили цілий кошик раків, встромили кожному раку в ніс по тоненькій свічці, запалили їх і пустили раків по хаті. Самі ж одяглися в білі одежі, взяли в руки по товстій свічці й почали ходити з кута в кут, співаючи:

— Ми, посланці Господа Бога, прийшли за попом та попадією, щоб вознести їх у царство небесне.

Поп заглянув у хату й здивувався. Здалося йому, що це саме небо — зі зірками, сонцем і ангелами — спустилося на землю.

— Велика твоя милість, Господи, — почав дякувати поп і побіг до попадії:

— Гей, попадія, готуйся: зараз вознесемося до раю. Готуйся — не готуйся, прийшли поп і попадія, як були, у хату, щоб вирушити до раю.

— Готові?
— Готові, найсвітліші ангели!
— Тоді лізьте в цей мішок, бо у вас ще немає крил, щоб полетіти. Ми вас вознесемо до раю.

Поп і попадія залізли в мішок, а Пекеле та Тиндале міцно його зав’язали й потягли по підлозі через всі пороги на вулицю.

— Ох, Господи, кістки болять від такої тряски! — застогнала попадія.
— Мовчи, попадія, гадаю, що зараз ми пролітаємо крізь хмари, — відповів поп.

А Пекеле та Тиндале прив’язали мішок до колодязного журавля і написали на ньому: «Хто вдарить по цьому мішку тричі, отримає золотий, а Бог простить йому один гріх».

Вранці ця звістка рознеслася по всьому селу. Люди приходили до колодязя, били по мішку тричі, отримували від Пекеле золотий і йшли собі. Потім прийшли і попові слуги, і як почали бити по мішку — від нього полетіли клоччя.

— Ох, ох, мої бідні ребра, — застогнав поп. А попадія все питала:
— Чим ми прогрішили, Господи, що так суворо нас караєш?

Коли до мішка вдарив останній батрак, поп і попадія вивалилися на землю. Збентежені й на смерть перелякані, вони дивилися навколо й не могли прийти до тями.

— Батюшка, — сказав тоді Пекеле, — може, розповіси нам, як на небесах, коли так старанно просив нас туди вознестися?

↑ Догори

Поп у раю

Інші казки