Як під містом Шильдою сіль у полі виросла і як шильдбургери намагалися її жати
Поле під Шильдою зазеленіло, потім зацвіло, і врешті-решт те, що мешканці міста приймали за сіль, дозріло і, чесно кажучи, найбільше нагадувало будяк, кропиву, одним словом, бур’ян.Ось одного дня шильдбюргери всім міром пішли в обхід свого соляного поля: попереду міський голова, за ним радники, судді, а потім уже й простий народ. Обійшли вони поле з одного боку, обійшли з другого і вирішили, що пора за жнива братися. І стали вони хто серп точити, хто коней запрягати, хто віз лагодити, а хто й ціпи готувати — треба ж було сіль вимолочувати. Однак, як тільки вони приступили до жнив — тут же серпи повикидали. Сіль-то виявилася настільки гострою та міцною, що пекла руки аж до самих ліктів. Треба було б надіти рукавиці, але шильдбюргери побоялися, щоб їх на сміх не підняли,— адже на дворі стояло літо!
Знайшлися й розумники, які запропонували сіль косою косити, як траву на сіно, але тут інший підказав, що цього робити ніяк не можна — колос обсиплеться. Треті ж запропонували: давайте сіль кулями з аркебуз збивати. Але тут виникла інша перешкода: не знайшлося серед жителів Шильди влучних стрільців, а зі сторони вони запрошувати не захотіли. Боялися, щоб їхній секрет вирощування солі не вкрали. От і довелося їм усю сіль залишити незбираною. І якщо до цієї затеї в Шильді мало було солі, то тепер її залишилося зовсім нічого: що вони самі не з’їли, те, отже, посіяли.
Треба б їм висушити на печі торішній сніг і потім його замість солі використовувати — він теж крупчастий, але порадника під рукою не виявилося.
І ніхто з жителів Шильди не міг зрозуміти, чому сіль так кусається? Чи вони неправильний сівозмін застосували, чи переклали гною, а може, і недоклали…
І поклялися вони доглядати за соляним полем ще краще.
Я-то знав, що на тому полі росла кропива, і шильдбюргери, прийнявши її за сіль, добре обпеклися, проте промовчав: як вони дурні є, так нехай дурнями і залишаються. До того ж у моїй дурній голові блукала й інша думка: не любимо ми — і шильдбюргери тут не виняток —, щоб наші помилки нам у строк ставили або на нашу дурість вказували. Відомо, не діло ослу осла довговухим лаяти!
Інші казки
- Як шильдбюргери дзвони ховали
- Як шильдбюргери будували нову ратушу і про що вони при цьому забули
- Втіклий пиріг
- Як шильдбюргери здогадалися, чому у них у ратуші темно, і що вони після цього зробили
- Як два шильдбюргери будинками обмінялися
