Кіт, півник і лисиця
Слухайте: жив-був дід, у нього були кіт та півень. Дід пішов у ліс на роботу, кіт поніс йому їсти, а півника залишив стерегти дім. На ту пору прийшла лисиця:- Кукуріку, півнику,
Золотий гребешку,
Виглянь у віконце,
Дарую тобі горошку,
Так співала лисиця, сидячи під вікном. Півень виставив віконце, висунув головку і подивився: хто це співає? А лисиця як схопить його в пазурі й понесла до своєї хати. Півень закричав:
- Понесла мене лисиця, понесла півника за темні ліси, за густі бори, по круті бережки, по високі гори. Кіт Котофеїчу, відійми мене!
Кіт почув крик і кинувся в погоню, наздогнав лисицю, відібрав півника й приніс його додому.
- Диви ж, Петю, - каже йому кіт, - не виглядай у вікно, не вірь лисиці: вона з'їсть тебе й кісточок не залишить.
Дід знову пішов у ліс на роботу, а кіт поніс йому їсти. Дід, ідучи, наказав півникові берегти дім і не виглядати у вікно. Але лисиці дуже захотілося з'їсти півника. Прийшла вона до хати й заспівала:
- Кукуріку, півнику,
Золотий гребешку,
Виглянь у віконце,
Дарую тобі горошку,
Дарую й зерняток.
Півень ходить по хаті, мовчить, не відгукується. Лисиця знову заспівала пісеньку й кинула у вікно горошку. Півень з'їв горошок і каже:
- Ні, лисице, не обдуриш! Ти хочеш мене з'їсти... і кісточок не залишиш.
- Та годі, Петю! Невже я тебе з'їм? Я хотіла, щоб ти в мене погостив, мого життя-буття подивився, на моє добро поглянув!
І вона заспівала солодким голосом:
- Кукуріку, півнику,
Золотий гребешку,
Олійна головко,
Виглянь у віконце,
Я дала тобі горошку,
Дарую й зерняток.
Півень виглянув у вікно, а лисиця його в пазурі. Закричав півень на всю губу:
- Понесла мене лисиця, понесла півника за темні ліси, за густі бори, по круті бережки, по високі гори. Кіт Котофеїчу, виручай мене!
Кіт почув крик, пустився в погоню, наздогнав лисицю й відібрав півника.
- Чи не казав я тобі, Петю, не виглядай у вікно — з'їсть тебе лисиця й кісточок не залишить! Диви ж, слухай мене! Завтра ми далеко підемо.
Ось знову дід пішов на роботу, і кіт йому хліба поніс. Лисиця підкралася під вікно й тут же пісеньку заспівала. Три рази пропівала, а півень усе мовчить.
- Що це, - каже лисиця, - сьогодні Петя зовсім онімів!
- Ні, лисице, не обдуриш мене! Не вигляну у вікно.
Лисиця кинула у вікно горошку та пшенички й знову заспівала:
- Кукуріку, півнику,
Золотий гребешку,
Олійна головко,
Виглянь у віконце,
У мене хороми,
Хороми великі,
У кожному кутку
Пшенички по мірці:
Їж, ситий будь, не хочу!
Потім додала:
- Так, подивився б ти, Петю, скільки в мене всяких дивовиж! Годі, не вірь коту! Якби я хотіла тебе з'їсти, то давно б це зробила. А ти бачиш — я тебе люблю, хочу тебе в людей показати й розуму навчити, як треба на світі жити. Ну, покажись же, Петю! Ось я за кут піду!
І сховалася за стіною...
Півень стрибнув на лавку, висунув голову у вікно, а лисиця його в пазурі — і була такова! Півень закричав на всю губу, але дід і кіт були далеко й не почули його крику.
Довго чи коротко, повернувся кіт додому й бачить: півника нема, треба з біди виручати. Кіт одразу нарядився гуслярем, узяв у лапи дубинку й пішов до лисичиної хати. Прийшов і почав грати на гуслях:
- Стрель-брень, гусенятка, золоті струночки! Чи вдома Лисаф'я, чи вдома з дітками, одна дочка Чучелка, друга Підчучелка, третя Подай-човник, четверта Підміти-поріг, п'ята Трубу-закрий, шоста Вогонь-роздуй, а сьома Піч-пироги!
Лисиця каже:
- Іди, Чучелко, подивись, хто таку гарну пісню співає?
Чучелка вийшла за ворота, а гусляр як стукне її дубинкою по лобку — та в коробку, і знову заспівав ту саму пісню. Лисиця посилає другу дочку, за другою — третю, за третьою — четверту, і так далі. Яка б не вийшла за ворота — гусляр свою справу робить: стук по лобку — та в коробку! Перебив усіх Лисичиних діток по одній.
Лисиця чекає їх і не дочекається. "Дай, - думає, - сама подивлюсь!"
Вийшла за ворота, а кіт розмахнувся дубинкою, як вдарить її по голові — з неї й дух увійшов! Півник зрадів, вилетів у вікно й дякує котові за своє порятування. Повернулися вони до діда й стали собі жити-поживати та добра наживати.
Інші казки
