Сестричка Оленка і братик Іванушка
Жили-були собі дід та баба, і мали вони дочку Олену та сина Івану.Дід із бабою померли. Залишились Олена та Івану самі-насамітні.
Пішла Олена на роботу та взяла братця з собою. Ідуть вони далекою дорогою, широким полем, і захотілося Івану пити.
— Сестричко Олено, я пити хочу!
— Почекай, братіку, дійдемо до криниці.
Ідуть вони, ідуть — сонце високо, криниця далеко, спека докучає, піт виступає. Бачать — коров’яче копито, повне водиці.
— Сестричко Олено, хлибну я з копита!
— Не пий, братіку, телятком станеш!
Братік послухався, і пішли вони далі.
Сонце високо, криниця далеко, спека докучає, піт виступає. Бачать — кінське копито, повне водиці.
— Сестричко Олено, напиюся я з копита!
— Не пий, братіку, лошатком станеш!
Зітхнув Івану, і знову пішли вони далі.
Сонце високо, криниця далеко, спека докучає, піт виступає. Бачать — козяче копито, повне водиці.
Івану каже:
— Сестричко Олено, терпіти не можу: напиюся я з копита!
— Не пий, братіку, козенятком станеш!
Не послухався Івану і напився з козячого копита.
Напився — і став козенятком...
Кличе Олена братця, а замість Івану біжить за нею біленький козеня.
Заплакала Олена, сіла під стіжок — ридає, а козеня біля неї скаче.
У той час їхав повз купець:
— Чого, красна дівчино, плачеш?
Розказала йому Олена про свою біду.
Купець їй каже:
— Вийди за мене заміж. Я тебе в золото-срібло вдягну, і козеня з нами житиме.
Олена подумала, подумала і пішла за купця заміж.
Стали вони жити-поживати, і козеня з ними живе, їсть-п’є з Оленою з однієї миски.
Одного разу купця не було вдома. Зненацька приходить відьма: стала під віконце Олене і так солодко почала кликати її купатися на річку.
Привела відьма Олену на річку. Накинулася на неї, прив’язала Олені камінь на шию і кинула в воду. А сама обернулася Оленою, вдягла її сукню і прийшла до її хоромів. Ніхто відьму не впізнав. Купець повернувся — і той не впізнав.
Лише козеня все знало. Похилив він голову, не їсть, не п’є. Вранці й увечері ходить по бережку біля води і кличе:
— Олено, сестричко моя!..
Виплинь, виплинь на бережок...
Дізналася про це відьма і почала просити чоловіка — заріж, заріж козеня...
Купцеві жаль було козеня, звик він до нього. Але відьма так настоює, так благає, — нічого робити, купець погодився:
— Ну, заріж його...
Наказала відьма розкласти високі багаття, гріти чавунні казани, гострити булатні ножі.
Козеня дізналося, що йому недовго жити, і каже названому батькові:
— Перед смертю пусти мене на річку сходити, водиці напитися, кишки прополоскати.
— Ну, іди.
Побіг козеня на річку, став на березі і жалібно закричав:
— Олено, сестричко моя!
Виплинь, виплинь на бережок.
Багаття горять високі,
Казани киплять чавунні,
Ножі гострі булатні,
Хочуть мене зарізати!
Олена з річки йому відповідає:
— Ох, братіку мій Івану!
Важкий камінь на дно тягне,
Шовкова трава ноги сплутала,
Жовті піски на грудях лежать.
А відьма шукає козеня, не може знайти і посилає слугу:
— Піди знайди козеня, приведи його до мене.
Пішов слуга на річку і бачить: по бережку бігає козеня і жалібно кличе:
— Олено, сестричко моя!
Виплинь, виплинь на бережок.
Багаття горять високі,
Казани киплять чавунні,
Ножі гострі булатні,
Хочуть мене зарізати!
А з річки йому відповідають:
— Ох, братіку мій Івану!
Важкий камінь на дно тягне,
Шовкова трава ноги сплутала,
Жовті піски на грудях лежать.
Слуга побіг додому і розповів купцеві про те, що чув на річці. Зібрали народ, пішли на річку, закинули шовкові сіті і витягли Олену на берег. Зняли камінь з шиї, облили її криничною водою, вдягли в гарну сукню. Олена ожила і стала кращою, ніж була. А козеня від радості тричі перекинувся через голову і обернувся хлопчиком Івану. Відьму прив’язали до конячого хвоста і пустили в чисте поле.
Інші казки
