Нічні помічниці доброї господарки

У давнину добрі господині, як тільки закінчували всі денні клопоти по домівці, бралися за рукоділля - до пізньої ночі пряли вовну або ткали сукно. Засиджувалася допізна й Айнері, дружина одного заможного фермера. Дім їх стояв на острові Тайрі неподалік від гарного зеленого пагорба. Пагорб той називався Берг-гілл, і в ньому, за чутками, жили феї. Одного разу вночі, коли й сам фермер, і інші домочадці вже спали,

Айнері все ще сиділа і пряла вовну при світлі свічки. І ось нарешті вона до того втомилася, що обхопила голову руками і скрикнула:

- Ох, з'явився б хоч хто-небудь, - все одно, з моря чи з суші, здалеку чи зблизька, - та допоміг мені сукно виготовити!

Не встигла вона вимовити ці слова, як почула стукіт у двері, і чийсь тоненький співучий голосок окликнув її:

- Айнері, добра господиня, відчини мені двері - я прийшла тобі допомогти!

Айнері розгубилася, але все ж таки відчинила двері. На порозі стояла якась незнайома крихітна жінка, з ніг до голови одягнена в усе зелене. Вона увійшла в кімнату, підійшла до прялки і одразу ж почала прясти. Але ледь Айнері зачинила за нею двері, як почувся ще голосніший стукіт, і знову чийсь голосок заспівав:

- Айнері, добра господиня, відчини мені двері - я прийшла тобі допомогти!

Айнері знову відсунула засув, і в кімнату увійшла інша дивовижна маленька жінка, теж вся в зеленому. Вона одразу ж сіла на донце, в яке була вставлена пряслиця з куделею.

Але це ще не все! За другою жінкою в зеленому з'явилася третя, потім четверта, п'ята, шоста, сьома… Словом, стільки їх набралося, що бідолашна Айнері вже й рахунок їм загубила. Вона стояла, не знаючи, що робити, і тільки дивувалася, з яким небаченим завзяттям усі її гості взялися за роботу. Одні трепали і чесали вовну, інші швидко ганяли човник у ткацькому верстаті, треті без перепочинку снували основу, четверті готувалися валяти сукно і для цього кип'ятили воду на вогнищі - у ній вони збиралися мочити соткане сукно, щоб воно відмилося й сіло. А один маленький гномик, що прийшов разом із феями, підхопив Айнері і повів танцювати. "Не інакше як усі феї Берг-гілла до мене з'явилися!" - думала Айнері. А смугляві крихітні жінки в зеленому все голосніше шуміли і стукали, коли штовхалися і сперечалися через вільне місце. Дивно, що вони не розбудили своїм гамором фермера - адже він лежав у сусідній кімнаті. Але, як би дивно це не було, він спав настільки міцно, що Айнері вже почала боятися - а раптом феї його зачарували?

До того ж, помічниці її то й діло кричали пронизливими голосочками, що їм хочеться їсти, а вона старалася нагодувати їх досита. Треба сказати, що Айнері й так уже наморилася за день, а тепер, коли прийшли їй допомагати, ледве на ногах трималася. Ніч минала, а ненаситний голод крихітних жінок все зростав з такою ж казковою швидкістю, з якою вони працювали. Здавалося, збери для них хліб і м'ясо з усього світу, їм і цього не вистачить.

До півночі Айнері зовсім вибилася з сил і тільки про одне й думала - як їй позбутися своїх помічниць-фей. Не раз і не два вона ходила в сусідню кімнату і намагалася розбудити чоловіка. Але легше було б підняти жорно! Фермер спав як убитий; дружина голосно кричала йому в вухо, а він навіть не ворухнувся.

Айнері ламала собі голову - що робити? І ось нарешті задумала піти порадитися з одним мудрим старцем, що жив неподалік. Вона напекла булочок і роздала їх крихітним жінкам у зеленому, а одну маленьку булочку залишила допікатися. Потім нишком вискочила за двері і побігла стежкою до хати старця. Там вона розповіла йому про свою біду і попросила у нього поради.

- Як мені позбутися цих маленьких жінок? - запитала вона старця.

- І як мені розбудити чоловіка? Він спить, ніби зачарований.

Мудрий старець спершу пожурив Айнері за те, що вона, не подумавши добре, попросила допомоги "з моря чи з суші, здалеку чи зблизька", потім сказав:

- Ніколи в житті більше не бажай, не проси, не вимагай того, що може обернутися проти тебе ж. Ти вгадала - чоловіка твого зачарували. Розбудиш ти його тільки тоді, коли виженеш з дому своїх помічниць-фей, а на нього побризкаєш водою, в якій феї готувалися сукно валяти. Від фей ти можеш позбутися так: повернись додому, відчини двері і ввесь голос крикни три рази: "Берг-гілл горить!" Тут твої зелені гості покинуть роботу і побіжать на пожежу. Вони вибіжать геть, а ти зачини двері, потім розкидай, розкидай, розкидай як попало прялку, пряслицю з куделею, верстат - словом, все те, до чого вони торкалися. Усі речі догори дном переверни. А потім усе в тебе само налагодиться.

Айнері подякувала старцю за добру пораду і поспішила додому. А як тільки підійшла до незачинених дверей свого дому, скрикнула ввесь голос:

- Берг-гілл горить! У Берг-гіллі пожежа! Берг-гілл весь у червоному полум'ї!

Не встигла вона це крикнути, як феї всім скопом вискочили з дому, штовхаючись і топчучи одна одну. На бігу всі вони причитали - оплакували те, що залишилося в їхньому пагорбі, причому кожна називала те, що було їй найдорожче:

Ох, мій чоловік, і дітки,
І мій сир, і масло,
Сини, і дочки,
І скрині з борошном,
Гребінь і чесалки,
Пряслиці й нитки,
Корови й пута,
Коні й постромки,
Борони, комори,
Молот, ковадло…
Ох, земля розкрилася,
І Берг-гілл палає!
Якщо пагорб згорить наш,
Кінець і веселью,
І милим клопотам!

Як тільки всі феї втекли, Айнері швидко увійшла в дім і зачинила двері. Потім взялася, за порадою старця, перевертати й розкидати як попало все те, до чого торкалися феї: зірвала шнурок з колеса на прялці; пряслицю з куделею перекрутила в зворотний бік, перевернула догори дном ткацький верстат, зняла з вогню воду для валяння сукна.

Не встигла вона з цим покінчити, як феї повернулися. Вони побачили, що пагорб їх зовсім не горить, і здогадалися, що Айнері їх обдурила, щоб виманити зі свого дому. Вони стукали в двері кулачками, та так голосно й швидко, що здавалося, ніби це град сиплеться.

- Айнері, добра господиня, впусти нас! - кричали феї.

- Не впущу! - відповіла вона.

Тоді вони стали просити прялку:

- Добра прялко, встань і відчини нам двері!

- Не можу, - відповіла прялка, - з мого колеса шнурок зняли.

Феї крикнули пряслиці:

- Добра пряслице, відчини нам двері!

- Я б не проти відчинити, - відповіла пряслиця, - та мене в інший бік перекрутили.

Тут феї згадали про ткацький верстат і стали його просити:

- Добрий верстате, відчини нам двері!

- З радістю відчинив би, - відповів верстат, - та мене догори дном перевернули.

Залишалася ще вода, у якій феї збиралися валяти сукно. І феї стали її просити:

- Добра водице, може, хоч ти відчиниш нам двері?

- Не можу, - відповіла вода, - адже мене з вогню зняли.

Феї не знали, що ще вигадати. Нарешті вони згадали про маленьку булочку, що підрум'янилася в печі.

- Булочко, булочко, пухка булочко, - закричали вони, - відчини нам двері, та швидше!

Булочка підстрибнула і поскакала до дверей. Але Айнері кинулася за нею вдогін, ущипнула її, і булочка шльопнулася на підлогу. Ну, феї зрозуміли, що їм не увійти в дім, і почали верещати й кричати, та так пронизливо, що хоча вуха затикай. Тут Айнері нарешті згадала про воду, у якій феї збиралися валяти сукно. Вона зачерпнула ковшиком трохи води, побігла в спальню і побризкала цією водою на чоловіка. Він одразу ж прокинувся, - та й давно вже пора було! - а як прокинувся, почув страшний шум за стіною. Фермер схопився з ліжка, розчинив вхідні двері і став на порозі, сердито насупивши брови.

Шум одразу ж затих, а феї, ніби зелені тіні, стали танути і зовсім зникли. І більше вже ніколи не турбували Айнері.

Інші казки

• Гаррі та жінки
• Відьма з Файфа
• Смерть Дуффа, короля Шотландії
• Король Малькольм і святі Гексама
• Ферн-денський брауні