Як бідняк позбувся злиднів

Один селянин був настільки бідним, що часто і він сам, і його родина лягали спати голодними. А був він працьовитим чоловіком, працював від ранку до вечора, та все марно. Як то кажуть, у таких руках і золото каменем стане. Бився нещасний, як риба об лід, але ніяк не міг позбутися злиднів. То град побиє його посіви, то мор забере вола, то всі кури передохнуть.

А був той бідняк умілим гуслярем, другого такого у всій селі не знайдеш. Тому його часто кликали на весілля та гуляння, щоб народ розважити. І завжди люди давали йому щось за його гру. Одного разу в неділю повернувся він додому з весілля п'яний та веселий і приніс шматок сала та каравай ситного хліба. Давно його дітлахи не бачили такого ласощів. Нагодував він голодних дітей, а потім узяв гусли та заграв хороводну пісню. Підскочила дітвора зі своїх місць і пустилася в танець: гоп-гоп, гоп-гоп!

Танцюють діти, веселяться, а батько дивиться на них і не може натішитися. Раптом він помітив, що разом з ними крутяться у хороводі якісь маленькі потворці, страшні та огидні: з довгими рученятами і злими оченятами, з кривими ніжками та тонкими шийками. І їх так багато — не перелічити!

Здивувався бідняк і перестав грати. Миттю потворці заметушилися, засуєтилися, штовхнулися, кинулися до печі і юркнули під неї.
— Хто ви такі? — запитав бідняк. А потворці й відповіли йому з-під печі тоненькими голосами:
— Ми — злидні. Найбільше ми радіємо, коли хтось працює від зорі до зорі за шматок чорствого хліба та щіпку солі і ходить завжди голодний.
«Ага! — здогадався бідняк. — Ось чому мені так не щастить. Це через них я не можу звести кінці з кінцями!»
— Чи добре вам там, під печкою? — запитав селянин злиднів. А вони хором відповіли:
— Де вже добре! Така тіснота та духота, що задихнутися можна. Хіба ти не бачиш, скільки нас розплодилося?
— Коли так, зроблю-ка я вам гніздо удобніше!

Сказавши це, бідняк побіг під навіс, приніс великий глиняний глечик з двома вушками і гукнув злидням:
— Ну, вилазьте з-під печі, розміщуйтеся в новому домі!
Вискочили злидні, підстрибали від радості і влізли в глиняний глечик. А селянин питає їх:
— Усі ви тут?
— Усі! Усі!
— Чи не залишився якийсь кульгавенький під печкою?
— Ні! Ні! Ми всі тут. Немає серед нас кульгавеньких.

А селянин лише того й чекав: закрив він глечик кришкою, замазав тістом, відніс його в поле і кинув у яр під криву дику грушу. «Тепер мені, може, і пощастить», — подумав він і задоволено потер руки. Минуло півроку, а, може, і більше. Селянину справді пощастило: за що б він не взявся — усе в нього вдавалося. Жито чи посіє — по саму грудь виростає, зерно наливе, важке; свиня опороситься — двадцять рожевих поросят принесе, кури по два яйця на день несуть. І поля у нього всім на заздрість, і господарство!

Заможне життя прийшло до селянської хати. Не плачуть більше голодні малята, ходять чистенькі, охайні, немов панські діти. Сусіди дивуються, ніяк не можуть зрозуміти, звідки це біднякові таке щастя привалило.

А в цьому селі жив жадібний і заздрісний багатій. Пішов він до селянина і став у нього випитувати, як це йому вдалося позбутися злиднів: чи не знайшов він горщик із золотими, або, може, добрий чарівник до нього завітав?
— Скарбу я не знайшов і чорт мені не допомагав, — відповів селянин. — Просто я працюю, не покладаючи рук, тому ми й зажили багатше.
— А хіба ти раніше не так працював?
— Працював я так само, та ось... — не витримав селянин, — злидні мені заважали. За що б я не взявся — все вони мені пакостять. А коли я їх прогнав, пішло у мене діло на лад.
— Я ж ти їх прогнав? — запитав багатій.

Селянин розповів йому, як позбувся злиднів.
— А куди ти відніс глечик?
— У яр, під криву грушу. Попрощався багатій і побіг прямо до яру. Знайшов він глечик і відкрив кришку. Висипалися з глечика злидні, немов горох. А багатій і каже:
— Гей, злидні, виходьте на волю! Ідіть знову до свого господаря. Він уже розбагатів і дуже за вами сумує.

— Ой, ні! — запищали злидні. — Ми боїмося його. Він знову вигадає якусь пастку, і тоді нам не втекти. Краще ти нам допоможи, ти такий добрий, ми з тобою підемо. Злякався багатій і кинувся тікати. А злидні — за ним. Прибіг він додому і, ледве переводячи дух від втоми, міцно-наміцно замкнув за собою двері. Але злидні пролізли крізь щілини в дім, та так сховалися в потаємних куточках — удень із вогнем їх не знайдеш! І розплодилося їх, розвелося таке безліч, немов тарганів за печкою.

І почав багатій бідніти: худоба у нього передохла, коней вкрали, вовки задрали овець, а одного разу вночі згорів і дім. Встиг багатій врятуватися в одній сорочці. Залишився заздрісник голий, як кол, став ще біднішим, ніж колись наш селянин. Гірко каявся багатій, та було вже пізно.

↑ Догори

Як бідняк позбувся злиднів

Інші казки