Лисичка-сестричка та вовк-дружисько
Жила-була лисичка та збудувала собі хатку. Настали холоди. Лисичка замерзла і побігла на село вогню добути, щоб протопити.Прибігає до однієї бабусі й каже:
— Здоровенькі були, бабусю! Зі святом! Дайте мені вогничка, я вам відслужу.
— Гаразд, лисичко-сестричко. Сідай погрійся трохи, поки я пиріжки з печі вийму.
А баба макові пиріжки пекла. Вийняла їх, поклала на стіл, щоб простили.
А лисичка підглянула, та за пиріжок — і геть із хати.
Виїла з середини мак, набила в нього сміття, заліпила — і ну бігти.
Біжить, біжить, а хлопці худобу на водопій гонять.
— Здорово, хлопці!
— Здорово, лисичко-сестричко!
— Обміняйте мені бичка-третьяка на маковий пиріжок!
— Гаразд! — кажуть.
— Тільки дивіться, не одразу їжте, а коли я вибіжу з села.
Помінялися.
Лисичка з бичком у ліс. А хлопці за пиріжок, а там сміття.
Прибігла лисичка до своєї хати, зрубала дерево, змайструвала санки, запрягла бичка і їде. А тут вовк біжить.
— Здорово, лисичко-сестричко!
— Здорово, вовчику-братику!
— Де ти взяла бичка-третьяка і санки?
— Зробила.
— Так підвези мене, лисичко-сестричко!
— Та як же я тебе візьму? Ти мені санки поламаєш.
— Ні, я тільки одну ніжку поставлю.
— Ну, став.
Від'їхали трохи, а вовк і каже:
— Поставлю я, лисичко-сестричко, і другу ніжку.
— Е, вовчику-братику, ти ж мені санки поламаєш.
— Ні, не поламаю.
— Ну, став!
Вовк і поставив.
Їхали, їхали, раптом: трісь!
— Ой, вовчику-братику, ти мені санки ламаєш.
— Ні, лисичко-сестричко, це я горішок розкусив.
— Ну, дивись! Їдуть.
— Поставлю я, лисичко-сестричко, і третю ніжку, — каже вовк.
— Та куди ж ти її поставиш? Ти мені санки поламаєш, на чому ж я дровець привезу?
— Ні, — каже, — не поламаю.
— Ну, став!
Вовк поставив і третю ногу. Раптом щось: трісь!
— Ох, лихо! — каже лисичка. — Іди собі геть, вовчику. Ти мені зовсім санки поламав!
— Ні, це я горішок розкусив.
— Дай же й мені.
— Нема, останній був.
Їдуть собі, їдуть. А вовчик і каже:
— Сяду я зовсім, лисичко.
— Та куди ж ти сядеш, вовчику-братику? І санки розламаєш.
— Я легесенько.
— Ну, дивись!
Тільки вовк сів, санки й розвалилися... Лисичка давай вовка лаяти. Лаяла, лаяла, та й каже:
— Іди, такий-сякий, у ліс, дров наруби, на санки зрубай дерево й притащи.
— Як же я зрубаю, якщо не знаю, яке дерево?
— А, такий-сякий! Як санки ламати знав, а дров нарубити не знаєш, — лаяла, лаяла, та й каже: — Як увійдеш у ліс, скажи: «Рубися, дерево, криве та пряме!»
Вовк приходить у ліс, та й каже:
— Рубися, дерево, криве та криве, рубися, дерево, криве та криве!
Нарубав багато. Криві та сучкуваті, і на палицю не вибереш, не те що на полоззя. Приніс лисичці. Вона подивилася і давай його знову лаяти:
— Ти, такий-сякий, мабуть, не так примовляв, як я тобі веліла.
— Ні, лисичко-сестричко, я стояв та все говорив:
«Рубися, дерево, криве та криве!»
— Ах, бісів син, недотепа! Ну, сиди тут, я сама піду нарубаю.
Пішла. А вовк сидить сам, і їсти йому дуже хочеться. Обшукав він усю лисичкину хату — нема нічого. Думав, думав і надумав: «З'їм-но я бичка й утечу».
Прогриз у бичка дірку, виїв, що було в середині, і напустив туди горобців, а дірку соломою заткнув, а сам давай драла.
Приходить лисичка, збила санки, сіла:
— Гей, бичку-третьяку!
А бичок не везе. Вона його палицею. Як ударила — клочок соломи й випав, а горобці — фур-р-р-р.
— Ах ти, такий-сякий, вовчище! Постой же! Будеш мене пам'ятати!
І побігла. Лягла на дорозі й лежить. Їде обоз чумаків з рибою; вона вдала мертву. Чумаки дивляться — лисиця.
— Візьмемо-но, братці, та продамо, буде на що хоча погрітися.
Кинули її на останній віз і поїхали. Їдуть і чдуть.
А лисичка-сестричка бачить, що чумаки на неї не оглядаються, та все кидає по рибці на дорогу, все кидає. Накидала багато й сама крадькома зістрибнула.
Чумаки їдуть собі далі, а вона зібрала рибу, сіла, їсть. Біжить вовк.
— Здорово, лисичко-сестричко!
— Здорово, вовчику-братику!
— Що робиш, лисичко-сестричко?
— Рибу їм.
— Дай і мені!
— Іди собі налови.
— Та як же я наловлю, якщо не вмію?
— Ну як знаєш, а я не дам і кісточки!
— Так хоча навчи мене, як наловити? «Постой же! — думає лисичка. — Ти мого бичка з'їв, вже я тебе за це віддячу».
— А так: іди до ополонки, опусти хвіст у воду, поволі води й примовляй: «Ловися, рибко велика і мала, ловися, рибко велика і мала!» От вона й наловиться.
— Дякую за науку, — промовив вовк. Прибігає до ополонки, опустив хвіст у воду:
— Ловися, рибко велика і мала, ловися, рибко велика і мала! А лисичка з берега:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! А мороз на дворі тріщить!.. Вовк усе хвостом водить та:
— Ловися, рибко велика і мала! А лисичка:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Допоки ловив вовк рибу, поки хвіст у нього до ополонки не примерз.
Тоді лисичка на село:
— Ідіть, люди, вовка бити!
Як вискочили всі з ухватами, з кочергами, з сокирами, — убили вовка. Тут йому, бідному, і кінець. А лисичка й досі живе в своїй хатці.
Інші казки
