Мужик Болтанський

Жив-був собі мужичок убогий, узяв він, значить, чверть під озимину. Ось настала пора жито сіяти, а батраки й кажуть: один — п’ять рублів давай, а інший — чверть горілки купи. Мужичок подумав-подумав.
— Що ж, — каже, — п’ять рублів я дам або чверть куплю… Ні, дорого буде. — І пішов на ярмарок, купив коня, дав за нього три золотих і десять грошей.

Ось купив він собі, значить, конячку, зробив плуг і пішов сам орати. А чвертина-то його у самого лісу була. Ну, ось почав він орати, і почали на коня комарі та ґедзі нападати, за боки кусають, орати не дають, ось мужичок коня рядном і накрив, а піднявся вітер і скинув рядно. Схопив мужичок рядно, махнув по коню і вбив тридцять ґедзів, а комарів і не злічиш.
Зупинився він, дивиться і думає: «Чого ж мені тепер сумувати, я й сам тепер такий богатир, що одним махом тридцять богатирів положив, а дрібної сили й рахунку нема». Ось і надумав він собі: «Піду-но я мандрувати світом, дома сидіти на печі та сверщків слухати набридло». Заткнув він за пояс сокиру, накинув на свого конячку рядно, сів і поїхав. Ось він собі їде, під’їжджає до роздоріжжя, а там стовп стоїть. Мужичок подумав, подумав, зліз з коня, підійшов до стовпа і написав табличку (а був він мужичок грамотний). Написав, значить, ось що: «Проїхав, мовляв, мужик болтанський, богатир басурманський — одним махом тридцять богатирів одразу положив, а дрібної сили й рахунку нема», — і далі поїхав.

Ось біжить Бова Королевич, наїжджає на той стовп, дивиться і думає: «Що це таке? Проїхав мужик болтанський, богатир басурманський, що одним махом тридцять богатирів положив, а дрібної сили й рахунку нема. Проти нас трьох немає нікого на світі сильнішого, а тут он посильніший знайшовся». Ну, і давай він по тій дорозі гнатися. Гнався він, гнався, глядь — їде якийсь мужичок на такій клячі, що тільки шкіра болтається та кістки гнуться. Бова Королевич і каже:
— Здоров, мужичок!
Той і каже:
— Здорово!
— А не ти ж, — питає, — мужик болтанський, богатир басурманський, що одним махом тридцять богатирів положив, а дрібної сили й рахунку нема?
Мужичок відповідає:
— Я.
— Ну, то не гнівайся, що мужичком назвав.
— А ти хто? — питає мужичок.
— Бова Королевич.
— Ну, то ставай поруч, поїдемо.

Ось біжить тепер Яруслан Лазаревич, поглядів на той стовп і каже:
— Що це таке? Проти нас двох немає нікого сильнішого, а виходить, що цей посильніший буде, одним махом тридцять богатирів положив, а дрібної сили й рахунку нема.
Ось прочитав він цей напис і ну гнати коня, потім доганяє.
— Здоров, — каже, — Бова Королевич! Чого це ти з мужиком їдеш?
А той і каже:
— Мовчи!
Ну, він і здогадався і питає мужичка:
— А не ви ж, — каже, — будете мужик болтанський, богатир басурманський, що одним махом тридцять богатирів положив, а дрібної сили й рахунку нема?
А той відповідає:
— Я.
— Ну, то не гнівайтеся, що мужиком назвав.
— А ти хто? — питає мужичок.
— Я — Яруслан Лазаревич.
— Ну, ставай у ряд по праву руку, поїдемо!

І поїхали.

Біжить тепер Ілля Муромець, та на стовпі й читає.
— Господи, — каже, — немає проти мене нікого сильнішого, а цей посильніший буде — одним-то ж махом тридцять богатирів положив, а дрібної сили й не злічиш.
І давай коня гнати, богатирів доганяє.
— Що це ви, — питає, — з мужичком їдете?
А ті кажуть:
— Тихше, помовчи!
Ось він і здогадався, мужичка питає:
— Не ви ж мужик болтанський, богатир басурманський, що одним махом тридцять богатирів положив, а дрібної сили й не злічиш?
А той відповідає:
— Я.
— Ну, то прощення просимо, що мужичком обізвали.
— А ти хто такий? — питає мужичок.
— Я — Ілля Муромець, найсильніший із усіх богатирів на світі.
— Ну, ставай у середину!

І поїхали. Ось задумали тепер три богатирі їхати в Дике поле, де є така царівна, яка за того, хто до неї доїде, і заміж піде. Їхали вони, їхали, приїжджають у Дикі степи, ставлять три курені і три прапори викидають. Мужичок зняв з коня рядно, коня пустив пастися, а сам поруч прикрився і ліг спати.

Глянула царівна у підзорну трубу і каже своїм князям:
— На мої степи виїхали три богатирі, три прапори підняли. Відрядіть, — каже, — мої милі князі, шестеро богатирів, шестеро звірів, а дрібної сили щоб і рахунку не було, і нехай вони тих богатирів поб’ють, а мені голови їх напоказ привезуть.

Князі миттю військо зібрали і в степ вирядили. Бова Королевич поглядів у трубу і каже товаришам:
— Що робити? Виступає проти нас шестеро богатирів, шестеро звірів, а дрібної сили й не злічиш!
Товариші й кажуть:
— Запитай у мужичка.

Приходить Бова Королевич до мужичка і просить:
— Мужик болтанський, богатир басурманський, дайте нам пораду: їде проти нас шестеро богатирів, шестеро звірів, а дрібної сили й не злічиш, що нам тепер робити?
— Ти, — каже мужичок, — славний богатир, Бова Королевич, сідай на свого коня і їдь їм назустріч, ти шестеро богатирів, як шестеро ґедзів, поб’єш, а дрібну силу твій кінь потопче.

Сів на свого коня Бова Королевич, поїхав і давай битися: шестеро богатирів і шестеро звірів порубав, а дрібну силу конем потоптав, одного тільки залишив, записку написав і царівні вісточку піддав. Ось випускає тоді царівна на них дев’ятьох богатирів, дев’ять звірів, а дрібної сили й не злічиш.

Яруслан Лазаревич глянув у підзорну трубу і каже:
— А що будемо робити: виступає проти нас дев’ять богатирів, дев’ять звірів, а дрібної сили й рахунку нема?
Товариші й кажуть:
— Іди та запитай у мужичка!

Прийшов Яруслан Лазаревич до мужичка, питає:
(Продовження слідує...)
— Мужик болтанський, богатир басурманський, давайте пораду нам: виступає проти нас дев’ять богатирів, дев’ять звірів, дрібної сили й ліку нема, що нам робити?
— Ти, — каже мужичок, — славний богатир, Яруслан Лазаревич, сідай на свого коня та їдь їм назустріч. Ти дев’ять богатирів, як дев’ять гедзів, поб’єш, а дрібну силу твій кінь потопче.

Сів на свого коня Яруслан Лазаревич, поїхав і давай битися: дев’ять богатирів і дев’ять звірів побив, а дрібну силу конем потоптав, одного лишив, з вістями до цариці послав. Ось випускає тоді вона на них дванадцять богатирів, дванадцять звірів, а дрібної сили й ліку нема.

Глянув у трубу Ілля Муромець і каже:

— А що будемо робити: виступає проти нас дванадцять богатирів, дванадцять звірів, а дрібної сили й ліку нема?

Товариші й кажуть:

— Іди та запитай у мужичка.

Прийшов Ілля Муромець до мужичка і питає:

— Мужик болтанський, богатир басурманський, давайте пораду нам: виступає проти нас дванадцять богатирів, дванадцять звірів, дрібної сили й ліку нема, що нам робити?
— Ти, славний богатир, — каже мужичок, — Ілля Муромець, сідай на коня та їдь їм назустріч: ти дванадцять богатирів, дванадцять звірів, як дванадцять гедзів, поб’єш, а дрібну силу твій кінь потопче.

Осідлав Ілля Муромець коня, сів і поїхав. Ну і давай з тими богатирями битися, давай битися: дванадцять богатирів, дванадцять звірів побив, а дрібну силу кінь потоптав, одного лишив, записку написав і цариці вість послав.

Ось цариця бачить, що справа тут не пустякова, кличе до себе своїх князів і каже:

— Що нам робити: три богатирі побили всіх наших богатирів, всіх звірів, а дрібної сили й не злічити? А князі й кажуть:
— Так випустімо на них дванадцятиголового змія, що сидить на дванадцяти ланцюгах прикований; якщо й він з ними не впорається, доведеться нам їх, як гостей, приймати.

Вирішили і спустили з ланцюгів дванадцятиголового змія. Летить змій, так земля й тремтить, звір у ліс ховається, а дрібний птах за море відлітає.

Ось Ілля Муромець піднявся рано, у підзорну трубу глянув і каже товаришам:

— Погана справа, товариші, на нас дванадцятиголовий змій летить, під ним аж земля тремтить, звір у ліс ховається, а дрібний птах за море відлітає.
— Що ж, — кажуть, — підемо, товариші, до мужичка. Ось прийшли до нього й кажуть:
— Мужик болтанський, богатир басурманський, ми своє відбули, а тепер ваша черга настала: летить на нас дванадцятиголовий змій, ідіть тепер ви з ним справлятися.

Мужичок піднявся й думає: «Ну, кінець мойому лицарству! Поїздив я трохи по світу, людей побачив, а тепер доводиться живцем змію віддаватися, тут уже, мабуть, не викрутишся». Ось він устав, рядном свого коня накрив, сокиру за пояс заткнув, сів і їде. Богатирі й кажуть йому:

— Візьміть у когось із нас коня, ваш ледве дихає, мабуть, і до змія не довезе.
— Не треба, — каже, — ваші коні мене не витримають.

Дернув за недоуздок і поковзав. Ось під’їжджає він до змія. Змій на нього летить, так земля й тремтить, звір’я в ліс ховається, а дрібний птах за море відлітає… Мужичок уваги на те не звертає, за недоуздок коня дергає, а кінь потроху й плігає. Глянув змій на цього лицаря, зупинився і стоїть.

— Це що таке, насмішка надо мною, чи що?
— Вірно! — мужичок у відповідь.

Стрибнув з коня, сокиру з-за пояса витягнув і вдарив звіра по голові, так одна голова й покотилася, потім по другій, і та впала.

Бачать тоді три богатирі, що змія мужик болтанський, богатир басурманський, побиває, у них славу відбирає, сіли на коней і кинулися на змія з двох сторін, а третій за хвіст схопив — побили його, порубали, на вогні спалили і попіл по вітру пустили.

— Тепер, — каже мужичок, — можна нам і до цариці їхати свататися; погано тільки, що ви, богатирі, заздрісні: я хотів змія сокирою порубати, а ви не дали; нащо ви не в свою чергу в Дике поле виступили?

І крикнув на них. Ілля Муромець, як старший, каже:

— Що ж, прощення просимо, наш славний мужик болтанський, богатир басурманський, ви над нами тепер старшина: хочете, ідіть з царицею вінчатися і царство собі забирайте, а ні, поїдемо ще по світу силу свою показувати.

— Дякую за честь! — мужик болтанський йому. — Тільки цариці я не наречений, адже ви мене мужиком називали, а по світу свою силу показувати, людей дивувати та людський спокій турбувати теж не доводиться. А ви, як богатирі знатні, убрання у вас багате, а коні дорогі, їдьте до цариці свататися, а я позаду поплітаюся.

Ось одяглися богатирі в найкращі свої убрання і вперед рушили, а мужичок коня напоїв, рядном його накрив, сів на нього, дернув за недоуздок і поїхав за ними.

Цариця бачить, що всіх її богатирів побили, дванадцятиголового змія в попіл обернули, і думає: «Нічого робити, треба дорогих гостей зустрічати». Ось покликала вона своїх князів і велить:

— Відчиняйте ворота, розстилайте до мого палацу полотна та богатирів хлібом-сіллю зустрічайте!

Відчинили ворота, хлібом-сіллю богатирів зустрічають, кланяються, а цариця на ґанок вийшла і двері їм у свій палац відчинила; богатирів вітає, за стіл садить, дорогим вином-медом частує. А мужик болтанський, богатир басурманський, під’їхав до палацу, коняка біля ґанку прив’язав, рядно з нього зняв, біля палацу розіслав, ліг собі і люльку курить.

Ось богатирі п’ють-гуляють, кожен із них на царицю поглядає, і думають: «Кого ж вона із нас трьох удостоїть?» Цариця бачить, що всі богатирі один одного кращі, один одного миліші, і сама не знає, за кого їй заміж виходити. П’ють вони, значить, гуляють, а до справи не приступають. Цариця тоді й каже:

— Хто з вас, славні богатирі, мого дванадцятиголового змія подолав, нехай той зі мною чарку вина вип’є.

Богатирі глянули один на одного: туди-сюди, а того богатиря, що дванадцятиголового змія вбив, і немає. Вони тоді — нічого робити — і кажуть:

— Є ще з нами мужик болтанський, богатир басурманський, що одним махом тридцять богатирів положив, а дрібної сили й не злічити; він зараз біля палацу лежить і люльку курить, нехай сюди явиться; тільки мужик він дивний, одяг на ньому простий, на клячі їздить, а як спить, то рядном укривається.

— Раз так, то так, — каже цариця, — нехай мої князі його, як слід, одягнуть і до столу приведуть.

Одягли князі мужика болтанського і за стіл посадили. Ну, ось цариця наливає всім по чарці і каже:

— Хто з вас, славні богатирі, мого дванадцятиголового змія подолав, нехай той зі мною чарку вина вип’є.

А мужичок не злякався, чарку підняв і каже:

— Я!

Ось тоді цариця з ним повінчалася і його правити своїм царством поставила.

Я в нього був, горілку з ним пив, та й до вас ось прийшов, цю казочку розповів, — може, і ви по чарці на стіл мені поставите.

↑ Догори

Мужик Болтанський

Інші казки