Солом'яний бичок
Жили собі дід та баба. Дід служив на смолокурні смолярем, а баба вдома сиділа, пряжу пряла. І такі вони бідні, нічого в них немає: що заробить, те й проїдять. Ось і причепилася баба до діда — зроби, зроби, діду, солом'яного бичка і смолою його обмажи.— Що ти, дурна, говориш? Нащо тобі такий бичок?
— Зроби, я вже знаю, нащо.
Дідові нічого робити, узяв і зробив солом'яного бичка та обмазав його смолою.
Ніч проспали. А вранці набрала баба пряжі й погнала солом'яного бичка пастися, сіла сама біля кургану, пряде пряжу та примовляє:
— Пасись, пасись, бичку, на травці, поки я пряжу спряду! Пасись, пасись, бичку, на травці, поки я пряжу спряду!
Пряла, пряла, та й задрімала. А тут із темного лісу, із густого бору ведмідь біжить. Наскочив на бичка.
— Хто ти такий? — питає. — Скажи! А бичок каже:
— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою обмазаний.
Ведмідь каже:
— Коли ти солом'яний, смолою обмазаний, дай мені смоли, обдертий бік залатати.
Бичок нічого, мовчить. Тоді ведмідь хап його за бік і — давай смолу обдирати. Обдирав, обдирав, та зубами й ув'яз, ніяк не витягне. Дергав, дергав і затягнув бичка бог знає куди!
Ось прокидається баба — немає бичка: «Ох, лишенько мені! Та куди це мій бичок подівся? Мабуть, додому вже пішов».
І вмить донце й гребінь на плечі — і додому. Глянь — ведмідь по бору бичка тягає, вона до діда:
— Діду, діду! А бичок-то нам ведмедя привів. Іди та вбий його!
Вискочив дід, відтягнув ведмедя, узяв і кинув його в льох.
Ось на другий день, ні світ ні зоря, набрала баба пряжі й погнала бичка на пасовисько. Сама сіла біля кургану, пряжу пряде та примовляє:
— Пасись, пасись, бичку, на травці, поки я пряжу спряду!
Пряла, пряла, та й задрімала. А тут із темного лісу, із густого бору сірий вовк вибігає і — до бичка.
— Хто ти такий? Скажи!
— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою обмазаний!
— Коли ти смолою обмазаний, — каже вовк, — дай мені смоли, бік замазати, а то от прокляті собаки обдерли.
— Бери!
Вовк миттю до бичка, хотів смолу відірвати. Дер, дер, та зубами й ув'яз, ніяк не витягне: як не тягне назад, нічого не вдіє. Ось і возиться із цим бичком.
Прокидається баба, а бичка вже не видно. Подумала:
«Мабуть, мій бичок додому побрів», — та й пішла.
Глянь, а бичка вовк тягає. Побігла вона, дідові сказала. Дід і вовченя в льох кинув.
Погнала баба і на третій день бичка пастися; сіла біля кургану, та й заснула. Біжить лисичка.
— Хто ти такий? — питає бичка.
— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою обмазаний.
— Дай мені, голубчику, смоли, до боку прикласти: прокляті борзі ледве з мене шкуру не зняли!
— Бери!
Ув'язла й лисиця зубами в шкурі бичка, ніяк вирватися не може. Баба дідові сказала, кинув дід у льох і лисичку.
А потім і зайчика-побігайчика зловили.
Ось як посходилися вони, сів дід над входом у льох і давай ніж точити. А ведмідь його й питає:
— Діду, а нащо ти ніж точиш?
— Шкуру з тебе хочу зняти та з тієї шкури собі й бабі кожухи пошити.
— Ох, не ріж мене, дідусю, краще відпусти на волю: я тобі багато меду принесу.
— Ну, дивись!
Узяв і відпустив ведмедика. Сів над входом, знову ніж точить.
А вовк його й питає:
— Діду, нащо ти ніж точиш?
— Хочу з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
— Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за це отару овець прижену.
— Ну, дивись!
Відпустив дід і вовка. Сидить, знову ніж точить. Висунула лисичка мордочку, питає:
— Скажи мені, дідусю, будь ласка, ти нащо ніж точиш?
— У лисички, — каже, — гарна шкурка на опушку та комір, хочу зняти.
— Ой, дідусю, не знімай з мене шкуру, я тобі гусей та курей принесу!
— Ну, дивись!
Відпустив і лисичку. Залишився один зайчик. Дід і на нього ніж точить. Зайчик питає його, нащо, а він каже:
— У зайчика шкурка м'ягенька, тепленька — вийдуть мені на зиму рукавички та шапка.
— Ох, не ріж мене, дідусю, я тобі і сережок, і стрічок, і гарне монисто принесу, відпусти мене тільки на волю!
Відпустив і його.
Ось ніч проспали, а вранці, ще ні світ ні зоря, раптом — тук-тук! — хтось до діда в двері. Прокинулася баба:
— Діду, а діду! А до нас хтось у двері дербаниться, вийди подивись!
Дід вийшов, дивиться — а це ведмідь цілий вулик меду приніс.
Узяв дід мед і тільки приліг, а в двері знову: тук-тук!
Вийшов, а вовк повний двір овець пригнав. А тут незабаром і лисичка курей, гусей та всілякої птиці принесла.
Зайчик натащив і стрічок, і сережок, і монисто гарне. І дід радий, і баба рада. Взяли овець продали та волів накупили, і став дід чумакувати, та так розбагатіли, що краще й не треба.
А бичок, як уже не став потрібен, стояв на сонці, поки не розтаяв.
Інші казки
