Піп Слік іде до раю

— Вставай, жінко! — сказав піп Слік попаді. — Завантажимо наше добро на осла, візьмемо наших дітей і підемо до раю!

Так і зробили, наказали дітям іти попереду й вирушили в дорогу. Чи багато пройшли, чи мало, раптом бачать — назустріч йде Адам.

— Еге-гей, батюшко, нехай зустріч буде на добро! Куди це ти йдеш з усією сім’єю, з усім домом?
— До раю йду.
— Який рай? Та ти з’їхав з глузду, розуму позбувся, піпе? Поки людина не помре, життя не втратить, як же може вона до раю потрапити?
— А ти хто такий, що свою неосвіченість виявляєш? Ну ж бо, скажи своє ім’я.
— Хіба не впізнав мене? Адже я — Адам!
— А-а, це ти, Адо? Господь тебе честь-почесть створив, безсмертя дав і до раю помістив. Усе, що на світі найкращого було, тобі подарував, щоб ти їв-пив собі, радів... А тобі всього було замало, порушив божу заповідь, скуштував забороненого плоду, та й нас у гріх втягнув! Адже все через тебе ми мучимося, через твій гріх. І все ж ти зі своїми гріхами до раю потрапив, а мені не можна?

Підняв піп Слік свій посох, як кинувся на Адама... Ледве встиг Адам увернутися. А піп пішов собі далі. Чи багато пройшов, чи мало — раптом назустріч йому Матос-ага.
— Благослови, батюшко!
— Нехай будеш благословенний, сину мій!
— Куди йдеш, батюшко?
— До раю йду.
— Який рай? Та ти збожеволів, батюшко? Адже поки людина не помре, життя не втратить, як може вона до раю потрапити?
— А ти хто такий?
— Я — Матос-ага.
— Ей, ненаситний Мато! Хіба не тобі господь сто дев’яносто дев’ять років життя подарував, а тобі замало здалося? Ще став у бога просити, а господь до тебе свого ангела послав, через нього передав: "Матос-ага, хапайся рукою за шию вола: скільки захопиш рукою волосся, стільки років життя тобі додам!..". А ти, ненаситний Мато, усім тілом накинувся на вола. У цей час ангел господній дав тобі по голові, так що й життя відлетіло... Виходить, що ти при всій своїй жадібності зумів до раю пробратися, а мені не можна? Замахнувся тут піп Слік посохом — ледве встиг Матос-ага увернутися.

Пішов далі піп Слік, а йому назустріч прабатько Ной.
— Благослови, батюшко! Ти це куди зібрався?
— Нехай будеш благословенний! А я до раю йду.
— Кидай божевільствувати, батюшко! Де це чувано, щоб людина до раю збиралася, перш ніж помре?
— А ти хто такий, що так зі мною говориш?
— Та я ж Ной, прабатько.
— А-а, ось ти хто... Зумів бога обдурити, змусив потоп на землю наслати, усіх людей згубити, а сам до раю пробрався?! Хоч лопни, а я до раю потраплю!

Пішов піп далі, а йому назустріч патріарх Авраам.
— Нехай зустріч буде на добро, піпе Сліку! Куди ти зібрався?
— До раю йду.
— Кидай божевільствувати, батюшко! Де це чувано, щоб людина до раю збиралася, перш ніж помре?
— Ну й помирай собі, якщо подобається! Був би хорошою людиною, не вбив би сина... А то сина молодого зарізав і зумів до раю пробратися, а мені не можна?!
Замахнувся тут піп Слік своїм посохом. Авраам кинувся тікати від нього. Пішов піп далі, а йому назустріч пророк Мойсей.

— Куди це ти зібрався, піпе?
— До раю йду.
— Та ти з глузду з’їхав, батюшко! Де ж це чувано, щоб люди з дружиною, дітьми, худобою до раю йшли? Людина повинна спершу померти, життя втратити, а вже тоді мова про рай піде.
— А ти хто такий, що мені вказівки даєш?
— Та я ж пророк Мойсей!
— Ей, шепелявий Мойсею, може, ти себе дуже праведною людиною вважаєш? Обдурив свій народ, у пустелю завів, сорок років там тримав, мало всіх не згубив... Якби вже справді таким праведником був, чому ж на вершині гори помер, так і обітованої землі не побачивши? Ну провалюй! А то як візьму посох, ноги тобі переб’ю! Замахнувся піп Слік. Мойсей утік. А піп пішов собі далі.

Пройшов трохи, а назустріч йому пророк Давид.
— Куди це ти зібрався, батюшко?
— До раю йду.
— Та нехай не зруйнується дім твій, піпе! Де це чувано: з дружиною, дітьми, худобою до раю йти? З’їхав ти з глузду, чи що?
— Ну ж бо, скажи мені своє ім’я, подивлюся — що ти за людина?
— Сліпий ти, чи що, не бачиш — перед тобою пророк Давид!
— Осліпни ти сам, розпуснику Даво! Хіба не ти, маючи сорок дружин, Урію вбив, щоб і його дружиною заволодіти? І після цього ти в раю опинився, а мені не можна?! Ходімо, жінко, свідком мені — могила святого Карапета: проберуся я до раю з дітьми, дружиною, худобою своєю!

Пішли вони далі дорогою. І раптом хтось перед ослом став, сердито крикнув:
— Ей, ти хто, що дорогою без дозволу з дітьми, дружиною та худобою своєю йдеш?
— А я — піп Слік. Взяв я дітей, дружину та осла свого, разом з ними до раю йду.
— Ну ж бо, повертайся, зараз же повертайся, а то душу з тебе вийму! Де це чувано, щоб людина з дружиною, дітьми та худобою до раю йшла?!
— А ти хто такий, що голос на мене підіймаєш?
— Ти що, на обидва очі осліп, не бачиш, хто перед тобою? Я — архангел Гавриїл, якого бог по душі людей посилає, коли їм час приходить помирати.
— Ей, шалений Гаво, що наосліп тисячу безневинних людей на день розіб’єш! Тобі, значить, до раю можна, а мені не можна!
Замахнувся тут піп Слік посохом, як кинувся на Гавриїла, як дав йому по щиколотках... Підскочив архангел Гавриїл, прикульгуючи та прискакуючи, ледве-ледве втік, а піп Слік пішов собі далі.

Чи багато пройшли вони, чи мало, як раптом у далині замаячили білі стіни та білі будівлі.
— Слухай, жінко, — каже піп Слік, — не інакше як дійшли ми до раю. Давай-ка присядемо, перекусимо трохи, відпочинемо, а потім встанемо та підемо до раю.

Присіли вони, поїли-попили, відпочили, потім встали й пішли до тих білих стін та будівель. Та не встигли вони підійти до стін, як раптом став перед ними хтось і запитав:
— Хто ви і куди йдете?
— Я — піп Слік. Ось це — моя попадя, ось це — мої діти, а це — мій осел, на якого я своє добро навантажив. Усі разом ідемо до раю.
— Та ти в розумі, батюшко? Адже як-не-як священиком був, грамоту пізнав, розумієш, що чорним по білому в біблії написано... Невже невідомо тобі, що поки людина не помре, поки її не поховають, щоб вона в потойбічний світ пішла, — про рай і мови бути не може?!
— Та ж дійшли ми до дверей раю!.. Дозволь уже увійти — хоч подивимося, що це за штука така, рай цей самий!
— Ні, неможливого ти просиш, не можна!
— Та ти хто такий? Хоч скажи нам своє ім’я.
— Я — Ісус Христос.
— Та нехай зруйнується дім твій, як уже зруйнувався! Якби таким уже праведним за життя був, не спіймали б тебе, не розіп’яли б на хресті! Повертай, жінко, підемо назад. Та нехай зруйнує господь до основи рай такий, до якого людині доступу немає.

Тут узяв піп Слік дружину та дітей своїх, осла свого з навантаженим на нього добром, засмучений і розгніваний ні з чим додому повернувся.

↑ Догори

Піп Слік іде до раю

Інші казки