Як селянин царського генерала навчив розуму
Копав чоловік льох і знайшов шматок золота. Очистив його від піску і думає: "Що ж мені з ним робити? Якщо віднести панові, то пан забере і нічого за нього не дасть. Віднести шинкареві — той обдурить: скаже, що це, мовляв, не золото. Дома зберігати — можуть злодії вкрасти... Ні, віднесу-но краще його самому цареві. Що він дасть, те й візьму".Надів чоловік нову свиту, взув нові лапті і поніс цареві золото.
Ішов він, може, тиждень, а може, і два.
Приходить нарешті до царської столиці. Підійшов до царського палацу.
— Ти куди, дядьку? — питає його вартовий-солдат.
— До царя, службовий.
— Навіщо?
— Та ось несу йому шматок золота.
Солдат і пропустив чоловіка у ворота. Підійшов чоловік до царських покоїв. А там сам царський генерал стоїть на варті.
— Куди, мужик, лізеш? — грізно закричав генерал.
— До царя, — каже чоловік.
— Навіщо?
— Та копав я льох на городі і викопав шматок золота. Ось і несу цареві — може, він за нього щось дасть.
— Покажи, — каже генерал, — золото.
Показав йому чоловік золото. Подивився генерал, покрутив свої вуса і каже:
— Якщо поступишся мені половиною того, що цар тобі за золото дасть, то пропущу, а ні — іди назад.
— Гаразд, паночку, дам! — погоджується чоловік.
Генерал доложив цареві. Вийшов цар, взяв золото і питає чоловіка:
— Що ж тобі, мужичку, дати за нього?
— Та нічого, царю-паночку. Якщо є чим пригостити, то зроби ласку, а то я з далекої дороги, дуже їсти захотілося.
Цар наказав, і слуги принесли чоловікові каравай білого хліба й пляшку вина.
Подивився чоловік на таке частування і каже:
— Царю-паночку! Мій дід і прадід такого хліба не їли, такого вина не пили, і я до цього не звиклий. Чи немає в тебе солдатського хліба та простої горілки?
Принесли чоловікові чорного солдатського хліба та простої горілки.
Наївся чоловік, випив трохи і дякує цареві.
— Ну, а що ще, мужичку, ти хочеш?
— Та нічого, царю-паночку. Тепер дозволь поплясати в твоїх покоях.
— Гей, музику! — гукнув цар.
З'явилася полкова музика.
— Ні, — каже чоловік, — під таку музику я танцювати не вмію.
— А під яку ж ти вмієш?
— Під дудку.
Знайшли дударя з дудою. Заграв дудар, і як пішов чоловік танцювати, аж царські покої трусяться. Натанцювався вдосталь, всі лапті збив, а потім каже:
— Годі!
Дудар перестав грати.
— А тепер, царю-паночку, — каже чоловік, — є в мене ще одна остання прохання.
— Яка?
— Та ось я тобі тут нашумів, набруднив своїми лаптями, так дай мені за це сто різок.
— Навіщо тобі різки? — каже цар. — Ти ж мені золото приніс!
— Ні, царю-паночку, дай різок, я так від тебе не піду.
Ну, робити нічого. Покликав цар катів із різками. Поклали чоловіка на лаву. Змочили кати різки в солоній воді і приготувалися його бити.
А чоловік раптом як закричить:
— Постривай, царю-паночку! У мене напарник є.
— Який напарник?
— Та ось коли йшов я до тебе, то мене один твій генерал не пускав. "Якщо даси, — каже, — половину того, що тобі цар за золото дасть, то пропущу". Я пообіцяв йому віддати половину. Так дайте йому першому його половину — все ж він мені не рівня, я мушу йому свій черг уступити.
Привели генерала. Як побачив він різки, задрижав увесь, почав щось говорити, та язик його не слухається. А чоловік каже:
— Не бійся, паночку-генерале, я тебе не ображаю: твою частку віддам сповна. Дайте йому п'ятдесят, а потім решту мені.
Роздягли генерала, поклали на лаву і почали сікти різками.
Коли відлічили рівно п'ятдесят, чоловік каже:
— Царю-паночку! Він тобі добре служить, так дай йому і мою половину. Мені не шкода...
Віддячили генералу ще п'ятдесят різок. А чоловік шапку в обійми — і за поріг.
Інші казки
