Мужик і вельможа
Жив колись чоловік. Копав він льох і знайшов у землі шматок золота."Куди мені його подіти?" — думає чоловік. — "Залишу собі — пан забере. А якщо пан не забере, то забере управитель, а якщо не управитель — то староста. Понесу я краще це золото цареві. Цар мене нагородить, а вже царської нагороди ніхто не забере!"
Надів чоловік нові постоли й пішов до царя.
Довго йшов чи коротко — дійшов до царського палацу. Чатовий його питає:
— Ти куди, чоловіче, йдеш?
— Хочу цареві свою знахідку віддати.
— А що це за знахідка?
— Шматок золота.
Ну, чатовий і пропустив його. І другий, і третій, і четвертий чатовий пропустили. Дійшов чоловік до царської палати. А там біля дверей стоїть вельможа, товстий, важливий.
— Ти куди, чоловіче, лізеш?
— До царя, паночку.
— До царя? А що ти там забув?
— А от копав я льох, знайшов шматок золота і несу цареві в подарунок.
Загорілися очі у жадібного вельможі:
— Золото? А ну покажи!
Показав чоловік золото. Вельможа затрясся весь від жадібності й каже:
— Якщо даси мені половину царської нагороди, пропущу тебе до царя. А не даси — іди геть! Що тут робити?
— Добре, паночку, дам, — відповідає йому чоловік. Пропустив вельможа чоловіка до царя.
— Здоров, царю-паночку! — каже чоловік. — Я тобі подарунок приніс.
І подав йому шматок золота. Цар узяв золото й питає:
— Що ж тобі дати за такий подарунок?
— Нічого, царю-паночку, мені не треба. Якщо ласка буде, дай мені чарку горілки та шматок хліба, бо я, поки йшов до тебе, дуже проголодався!
Цар наказав принести цілий графин горілки та каравай білого хліба.
Чоловік глянув на білий хліб і каже:
— І батько мій, і дід мій такого хліба ніколи не їли й не бачили — не стану й я його їсти! Чи нема в вас, царю-паночку, простого житнього хлібця?
Наказав цар принести житнього хліба. Побігли слуги, знайшли біля воріт старенького жебрака, випросили в нього шматок хліба, принесли чоловікові.
— Ось це хліб по мені! — каже чоловік. Налив він чарку до країв, випив, закусив хлібцем. Налив другу, випив, закусив. Так увесь графин горілки випив і весь шматок з'їв.
— Ну, — каже, — дякую вам, царю-паночку, ось я й наївся, і напився вдосталь!
— Що ж тобі тепер, чоловіче, дати?
— Тепер, царю-паночку, поплясати б мені.
— Музику сюди! — наказує цар. Привели полкових музикантів.
— Ні, царю-паночку! — каже чоловік. — Під таку музику я танцювати не вмію. Мені під дуду танцювати хочеться!
Цар розіслав по всьому місту слуг — дударя шукати. Знайшли його, привели, заграє дудар. Став чоловік танцювати. Танцював, танцював, стомився і каже:
— Досить!
Тоді цар питає його:
— Що ж тобі тепер ще треба?
— Тепер, царю-паночку, мені хочеться поспати. Цар наказав приготувати для чоловіка ліжко. Приготували чоловікові пухову постіль, а він на перину поглядає, з ноги на ногу переступає — не хоче лягати.
— Ця постіль не по мені, я зроду на пуху не спав. Мені б горохової соломи!
Привезли цілий віз горохової соломи. Чоловік шапку під голову — і захрапів на весь палац. Виспався, піднявся та й каже:
— Дякую вам, царю-паночку! Я вам тут нагрубив, насорив — дайте мені за це сто різок.
— Що ти, чоловіче? Які різки? Ти ж мені золото подарував!
— Ех, царю-паночку! Прошу вас, будьте ласкаві, дайте мені в нагороду сто різок!
Що тут поробиш? Принесли різки. Хотіли вже чоловіка бити, а він каже:
— Постривайте, царю-паночку, у мене є половинник!
— Який половинник?
— Як ішов я до вас, так мене один важний пан не пускав. "Якщо даси, каже, половину того, що цар тобі дасть, то пущу". Я й обіцяв. Так дайте йому спочатку п'ятдесят різок, а потім мені дасте решту.
Привели вельможу. Наказав цар роздягнути його, покласти на лаву й нагородити, як слід. Затремтів, затрясся вельможа.
— Нічого, паночку, — каже чоловік, — не бійся, я тебе не обманю: як умовилися, так і отримаєш.
Поклали вельможу й віддячили йому п'ятдесят гарячих!
Чоловік і каже:
— Ах, царю-паночку, він так у вас добре служить! Треба його за це нагородити — віддайте йому й мою половину!
Дали вельможі ще п'ятдесят різок, а всіх — сто. Як розрахувалися з вельможею, цар хотів був розпитати чоловіка, звідки він, хотів нагородити його, а чоловік — шапку в обійми — і за двері, тільки його й бачили.
"Не те, — думає, — випаде мені ще така честь, що й понести її не зможу!"
Інші казки
