Бірон
Жив собі був на світі чоловік на ім'я Бірон. Цілими днями він розгулював містом у високому циліндрі. І всі йому заздрили, бо думали, ніби його циліндр зроблений із чистого срібла.Одного разу Бірон запросив до трактиру двох незнайомих йому франтів. А треба сказати, що трактирник той часто годував Бірона в борг і навіть позичав йому гроші. Ну, добре. Посиділи вони втрьох за столом, пообідали ситно, а коли прийшов час розраховуватися з господарем, зняв Бірон з голови свій знаменитий циліндр і почав його крутити в руці. Крутить він його, крутить і примовляє:
– Усе сповна заплачено! Усе сповна заплачено!
– Усе сповна заплачено? Не може того бути! – здивувалися франти.
– Чому ж не може? Мій циліндр уже заплатив за частування. Якщо не вірите, запитайте в господаря. Правда, господарю? – звернувся Бірон до того.
– Звичайно, правда, – не моргнувши оком, підтвердив його слова трактирник.
– Ось бачите, а ви ще сумнівалися! – засміявся Бірон і вийшов на вулицю разом із франтами.
Переглянулися ті непомітно – не завадило б, мовляв, цю штуку купити – і почали Бірона благати: продай, продай свій циліндр.
– Ні, ні, друзі, – відмовлявся Бірон, – про це й мови не може бути. Він і самому мені потрібен.
– Послухай, Біроне, ну чого ти впертий! Погодься краще. Ми добре тобі заплатимо.
– Ох, друзі, як же мені шкода розлучатися з циліндром! – ніби засмутившись, зітхнув Бірон. – Та так і бути, поступиться вам його по-приятельськи за сто пістолей.
Зраділи франти, віддали Бірону сто пістолей без торгу і отримали натомість циліндр. Не довго думаючи, вирішили вони на радощах випробувати його чарівну силу і зайшли до сусіднього трактиру. Набрали там різних закусок, наїлися до сита і почали крутити циліндр у руках, примовляючи:
– Усе сповна заплачено! Усе сповна заплачено!
– Що за дурниці ви тут несете? – насторожився трактирник. – Заплачено, кажете? А де ж тоді гроші?
– Як де? Адже циліндр вам усе сповна заплатив, – гордо випнув груди один із приятелів.
Та не захотів трактирник слухати їхніх дурних казок. Схопив він у руки палицю і накинувся на приятелів. Тут уже хоч не хоч, а довелося розкладатися.
Вийшли вони з трактиру і почали лаяти Бірона на всі заставки.
– Обдурив нас цей Бірон! Ну, постривай, шахраю! Влаштуємо ми тобі таке веселощі, що віку не забудеш...
І, не домовившись, рушили приятелі до дому Бірона.
Помітив їх Бірон ще здалеку і не на жарт занепокоївся. Та, будучи чоловіком кмітливим, одразу ж збагнув, як із біди викрутитися. Поклав він дружину на ліжко, наказав лежати нерухомо і оббризкав її бичачою кров'ю.
Увірвалися обидва приятелі до кімнати і бачать – лежить на ліжку мертва жінка, а поруч із нею стоїть Бірон з тростиною в руці. Дивляться приятелі на Бірона і нічого не розуміють: що тут відбувається? Невже він убив свою дружину? А Бірон легенько вдарив тростиною свою дружину і каже:
– Тростино-тростино, оживи мою дружину! Вдарив так тричі, і встала дружина. Ну і чудеса! – подумали приятелі. А дружина, ніби нічого й не сталося, за господарство взялася.
– Оце так! – роззявили рота від подиву приятелі. – Хоч поясни нам, Біроне, що тут сталося?
– А що там пояснювати? Звичайна річ, – позіхаючи, відповів їм Бірон. – Півгодини тому розгнівала мене дружина. От я і вбив її, а потім, як самі бачили, воскресив цією тростиною.
Переглянулися тут приятелі: треба б купити в нього тростину. І після довгих умовлянь купили її за двісті золотих пістолей. Зраділи приятелі і поспішили до одного дому, де вранці помер їхній друг. Підійшли вони до померлого і почали бити його тростиною, примовляючи:
– Тростино-тростино, оживи нашого друга!
Та скільки вони не били тростиною, скільки не примовляли, не ожив їхній друг. Зрозуміли тоді приятелі, що обдурив їх Бірон і цього разу, і, розлючені, помчали до його дому: треба ж за його жарти розплатитися!
А тим часом і Бірон не дрімав. Знав він, що не залишать його в спокої одурені приятелі. Тому одразу зварив собі юшку, потім вигріб із вогнища жар, а на гарячу золу поставив горщик з киплячою юшкою. І якраз вчасно! Увірвалися в двері приятелі і бачать – сидить біля згаслого вогнища Бірон і помішує ложкою киплячу в горщику юшку. Що за чудеса такі: вогню в вогнищі нема, а юшка кипить!
Забули тут одразу приятелі всі свої образи і давай допитуватися: що це за горщик такий дивовижний? Пояснив їм Бірон, що горщик цей і справді дивовижний: можна, мовляв, у ньому будь-яку їжу без вогню зварити. Здивувалися приятелі несказанно і, поторгувавшись, купили в Бірона диво-горщик. Прибігли вони до себе, накидали в горщик сирого м'яса і, не розпалюючи вогню, повісили над вогнищем. Довго вони чекали, поки м'ясо звариться, та так і не дочекалися, а потім, розбивши в люті холодний горщик, закричали на всю вулицю:
– Смерть Бірону! Смерть!
Примчали вони до його дому, скрутили йому руки, засунули в мішок і потягли до берега річки, щоб утопити за його зухвалі витівки. Дотягли вони мішок до берега, перевели дух, а потім один із приятелів каже:
– Ну, а тепер можна його в воду кинути.
– Кинути-то можна, тільки ось якось страшно, – засумнівався інший. – Давай-но для сміливості вип'ємо по чарці в сусідній харчевні.
– Що ж, я не проти...
Залишили вони мішок на березі, а самі побігли до харчевні. Чув, звичайно, Бірон їхню розмову, і ледь вони пішли, почав викрикувати:
– Не хочу я одружуватися на королівні! Не хочу я одружуватися на королівні!
А в цей час проходив берегом зі своєю зграєю погонич мулів. Почув він, що кричить Бірон, підбіг до мішка і питає:
– Гей, приятелю, що це ти там кричиш? Невже ти й справді не хочеш одружитися на королівні?
– Звичайно, не хочу. Не пара я їй, – відповідає Бірон.
– Тоді вилазь швидше з мішка і поступися мені своїм місцем.
– Твоя воля, тільки мішок розв'яжи.
Розв'язав погонич мішок. Виліз Бірон із мішка, відтрусився, потім допоміг погоничу мулів залізти в мішок і міцно-наміцно зав'язав мотузкою. Сам же пішов геть, підганяючи перед собою зграю мулів.
Незабаром повернулися на берег приятелі і раптом чують – із мішка голос:
– Погоджуюсь я одружитися на королівні!
– От, чого захотів! – засміялися приятелі. – Краще вже отримай по заслугах!
Схопили вони мішок, розгойдали і – бульк! – у воду.
– Будь здоровий, Біроне!
Нарешті зітхнули вони вільно і повернулися додому. Ішли вони не поспішаючи і все раділи, що позбулися цього ненависного хижака. І раптом... що таке?! Іде дорогою не хто інший, як Бірон, і підганяє хворостиною зграю товстих мулів. Протерли приятелі очі: чи не марево це?
Та ні, яке там марево! Найсправжніший Бірон!
Та звідки він узявся, коли ж вони його в річці втопили? Опановує приятелів цікавість, підбігають вони до нього і питають:
– Гей, Біроне, невже вибрався ти із річки?
– Хіба самі не бачите? – усміхнувся той. – Ну, а що кинули ви мене в річку, велике вам дякую. Адже в річці-то, виявляється, ярмарок. Ось я й купив там майже даром цю зграю. Чесно кажучи, обійшовся мені кожен мул усього по п'ять франків.
– А як ти думаєш, товар там ще є?
– Куди ж він дінеться? Звичайно, є. Тільки поспішати треба.
– Це ти правильно кажеш: поспішати треба! – вигукнули приятелі і, не довго думаючи, кинулися в річку.
З того часу їх ніхто не бачив. Мабуть, і досі блукають по ярмарку і мулів подешевше шукають.
Інші казки
