Фермер і його господар
Якось раз зібрався один фермер, на ім'я Гаспар, повернути своєму господареві борг. Прийшов він до нього додому і питає у служниці:– Чи господар удома?
– А де ж йому бути? Сидить за сніданком разом із своїми приятелями.
– Тоді скажи йому, що я приніс позичені в нього гроші.
Побігла служниця і тут же повідомила господаря:
– До вас прийшов Гаспар, гроші приніс.
– Дуже добре! Проведи його до мене, – розплився в усмішці господар і, обернувшись до приятелів, додав: – Це один із моїх боржників, знатний дурень. Ось побачите, яку гарну жарт я над ним зіграю. Він нічого й не помітить, а ми посміємося на славу.
Привела служниця Гаспара до кімнати.
– Добридень, господарю.
– Здоров, Гаспаре, здоров.
– Ось приніс вам гроші.
– Молодець, Гаспаре! Присідай он там, біля каміна. – Відпочинь, мабуть, втомився з дороги.
Присів Гаспар на край лавки і витріщився на господаря та його гостей. А той підморгнув приятелям і питає у Гаспара:
– Ну, що нового на фермі?
– Та ось, господарю, трапилася у нас дивовижна річ! Наша корова принесла цілих п'ять телят.
– П'ять телят?! – здивувався господар. – Не може того бути. Що ж робить п'яте теля, коли інші четверо молоко ссуть?
– Що робить? Та те саме, що й я зараз: по сторонам дивиться.
– Хм... – буркнув господар, зрозумівши натяк. – Гей, Сюзанно, подай Гаспарові тарілку!
Принесла служниця Гаспарові тарілку, і сів він за стіл. Поставили тут перед господарем величезну миску смаженої риби.
Поклав він на тарілку Гаспара дві маленькі худих рибки. Узяв їх фермер за хвіст, підніс до вуха, прислухався і, похитавши головою, знову кинув на тарілку.
– Хіба ти хочеш сказати, що вони не дуже свіжі? – запитав господар, підморгуючи гостям.
– Не в тому річ, господарю, – почесав за вухом селянин. – Рік тому втопився у річці мій дядько. Ось я й запитав у рибок, як йому там живеться. Тільки не втішили вони мене, сказали, що нічого про мого дядька не знають, бо з'явилися на світ уже після цієї сумної події... Візьму-но я он того здоровенного коропа. Може, хоч він мені відповість...
– Ось чудак! Ну бери, коли треба...
Після риби принесли підрум'янений окіст.
– Гаспаре, чи не хочеш шинки?
– З великим задоволенням...
– Тоді частуйся, – запропонував господар і простягнув селянину крихітний шматочок.
Проковтнув Гаспар шматочок і крякнув схвально: – Гарний окіст!
Вийняв він із кишені складний ніж, відрізав від окорока добрий шматок, з'їв і знову потягнувся до окорока...
– Послухай, Гаспаре, мені, звичайно, не личить переривати твою трапезу, але знай: у того, хто забагато шинки їсть, пропадає дар мови. Чув про це?
– Ось спасибі, що сказали, господарю, а то в мене жах яка балакуча стара... Візьму-но я, з вашого дозволу, решту окорока та й змушу її все з'їсти. Може, тоді перестане вона мене дражнити.
Забрав Гаспар шинку і відклався, а господар на всяк випадок вирішив провести його до дверей.
Щойно вони вийшли з кімнати, як схопилися тут приятелі за боки і давай сміятися. Ось і зрозумійте самі, над ким вони сміялися? У всякому разі, не над Гаспаром!
Інші казки
