Подарунки чорного ворона
Було те чи не було — тільки жили на світі чоловік і жінка. Були вони дуже бідні. Пішла одного разу жінка до сусідів просити пшениці. Дали всі по жмені, і набрала вона чимало.— Іди посій, — сказала жінка чоловікові. — Може, вродиться щось, і не будемо так голодувати.
Пішов чоловік, цілий день працював. І зорав поле, і засіяв. Зійшла нива всім на диво. Коли настав час жнив, узяв бідняк серп і пішов жати.
Підійшов він до поля і бачить: птахи з усього світу злетілися, вкрили все поле і їдять хліб. Розсердився він, став лаяти і проклинати птахів.
Раптом один чорний ворон відділився від птахів, підлетів до нього і сказав:
— Ці птахи — мої гості. Я запросив їх, і якщо ти мене не осоромиш перед ними, я виконаю три будь-які твої прохання і дам тобі все, що попросиш.
Погодився селянин і пішов додому. Жінка питає:
— Де хліб?
— Ще не доспів, — обдурив чоловік жінку. Минув час.
— Чому не йдеш жати? — пристає жінка до чоловіка.
Тут згадав чоловік чорного ворона і вирішив піти попросити в нього щось натомість за свій хліб.
Іде і не знає, куди йти, не знає, де дім чорного ворона. Іде, а назустріч йому баба-дєва (злі фантастичні істоти, напівлюди). Упустила баба веретено і каже:
— Підніми, сину, не можу нагнутися. Підняв він веретено і подав їй.
— Куди йдеш, сину? — запитала баба. Розповів він усе, що з ним сталося. Баба сказала:
— Твоє щастя, сину, що зустрів мене, інакше ніколи б не знайшов ти дороги до чорного ворона. Іди прямо, іди, поки не настане вечір. А як настане вечір — зупинись, і чорний ворон сам тебе знайде. Поведеть тебе додому, принесе тобі багато золота, срібла, дорогоцінних каменів і скаже: Бери скільки зможеш. А ти скажи: Нічого я не хочу, окрім твоєї ручної млиниці.
— Добре, — сказав він, — все виконаю за твоєю порадою.
Пішов. Іде, іде, настав вечір. Зупинився бідняк, чекає. Вийшли назустріч йому чорні ворони, повели в дім, посадили на килим, розклали перед ним золото, срібло, перли, дорогоцінні камені і кажуть:
— Бери, скільки піднімеш.
— Не хочу я ні золота, ні срібла, ні перлів, ні дорогоцінних каменів, — сказав бідняк, — дайте мені вашу ручну млиницю.
Зажурилися чорні ворони, але що робити, не можна ж порушити слово, — дали йому ручну млиницю.
Узяв бідняк млиницю і поніс. Тягне, а вона така важка, що піт градом котиться з нього.
— Що зробила зі мною проклята баба, за що погубила мене! Стільки золота і срібла давали, а я узяв млиницю, що в піт мене вгнала! Навіщо вона мені, мало таких у нас у селі?
Іде він, тягне млиницю, бурчить, а назустріч йому баба.
— Постав млиницю, крути, — говорить вона.
Закрутив бідняк, і посипалися з млиниці всі найкращі страви, які тільки є на світі. Сіли вони і добре поїли. Подякував бідняк бабі і поніс додому млиницю. Приходить і каже жінці:
— Ну, прибери все добре. Жінка підмела, прибрала все.
Закрутив він млиницю, посипалися страви. Зраділа жінка, сіли за стіл: що з’їли — з’їли, що не з’їли — викинули.
Зажили чоловік із жінкою без потреби.
Радіє чоловік: Прокормить нас ручна млиниця, не доведеться другий раз турбувати чорних воронів.
Минуло багато часу.
— Не буде того, щоб я не запросив царя, — сказав чоловік.
Жінка сказала:
— Навіщо нам запрошувати царя? Але чоловік все ж таки запросив царя. Цар сказав:
— Прийму запрошення, але горе тобі, якщо погано мене приймеш.
Прийшов цар із усіма своїми військами і челяддю.
Накрили стіл, подають найрізноманітніші страви, які тільки може побажати душа.
Цар послав своїх радників дізнатися, хто готує такі страви. Повернулися радники і доповіли, що сидить одна баба, крутить млиницю, і всі страви виходять готовими.
Перестав цар їсти, ні до чого не доторкається.
Злякався бідняк, питає радників:
— Чому не ласкає цар їсти?
Сказали вони, що вимагає цар його млиницю, інакше не буде їсти.
Що йому залишалося робити? Погодився бідняк: — Нехай ласкає обідати, віддам млиницю.
Забрав цар млиницю, і став бідняк знову голодувати.
Напав на жінку його такий гнів, що ледве не задушила чоловіка. Згадав бідняк про обіцянку ворона. Адже він обіцяв виконати три мої прохання, а я у нього був тільки один раз. Піду-но знову до нього. І пішов. Дорогою знову зустрів бабу:
— Куди йдеш, сину? — запитала баба. Розповів він їй усе. Баба сказала:
— Коли прийдеш туди, не бери ні золота, ні срібла, ні перлів, ні дорогоцінних каменів, скажи: Нічого я не хочу, окрім вашого осла.
— Добре, — відповів він, — все зроблю за твоєю порадою.
Прийшов бідняк до дому чорних воронів. Вийшли чорні ворони, ввели його в дім, приголубили, частували і розклали перед ним золото, срібло, перли і дорогоцінні камені.
— Вибирай, що душі заманеться.
— Нічого я не хочу, — говорить він, — дайте мені вашого осла.
Упали у воронів серця: Як же ми будемо жити, якщо віддамо йому і осла? Але що робити, не можна відступати від слова, — дали йому осла.
Веде він осла і думає: Проклята баба, що вона зі мною зробила, стільки золота мені давали, а я вибрав цього осла, у якого одна шкіра та кістки, навіщо він мені?
Іде, а назустріч баба і каже ослу:
— Ну, закричи та засип його золотом.
Осел закричав — і висипав стільки золота, що зовсім не видно під ним селянина.
— Тепер витягни його, — наказала баба.
Ударив осел копитом, розрив золото і витягнув із нього селянина. Зрадів бідняк, подякував бабі і відправився зі своїм ослом додому.
Приходить і каже: — Давай-но напитися, стара.
Та побігла до криниці, дістала свіжої води і подала йому. Напився селянин, обернувся до осла і каже:
— Ну, закричи та постав мені дім із шістнадцятьма вікнами.
Осел закричав, і зараз же з’явився такий дім, як хотів селянин.
Знову зажили чоловік із жінкою щасливо і багато. Знову запросив селянин царя на обід. Вимагав цар у подарунок того осла. Віддали йому осла. Цар пішов, а стара накинулася на чоловіка і давай його бити.
— Іди зараз же до воронів, проси в них милості. Вирушив знову бідняк. Іде, іде, бачить — назустріч баба.
— Куди йдеш?
— До чорних воронів.
— Не бери в них нічого, окрім дубинки, — сказала баба.
Пішов бідняк до дому чорних воронів, вийшли до нього чорні ворони, ввели в дім, приголубили, частували, розклали перед ним золото, срібло і дорогоцінні камені. Від усього відмовився чоловік, попросив дати йому тільки дубинку. Здивувалися ворони, але виконали його прохання. Іде селянин, несе дубинку і думає: якесь ще диво сховане в ній? Іде, а назустріч баба.
— Ну, — сказала баба, — завертися, дубино, не вбивай, але добре проучи дурня за те, що немає в нього розуму. — Завертілася дубинка і так відлупцювала селянина, що ледве доволік він додому ноги. Приходить і каже дубинці:
— Ну, завертися та добре проучи мою стару. Завертілася дубинка і відлупцювала жінку.
Наступного дня взяв він чудову дубинку і пішов до царя. Не пускають його царські слуги.
— Ну, дубинко, — сказав селянин, — завертися і добре проучи їх!
Завертілася дубинка і так їх відлупцювала, що всі з ніг попадали.
Увійшов він у палац і прямо до царя:
— Віддавай мою млиницю і мого осла! Цар розгнівався і наказав:
— Викиньте його геть!
Тоді селянин наказав дубинці:
— Ну, дубино, прояви тепер свою силу. — Завертілася дубинка, завив цар і закричав:
— Віддайте йому і млиницю, і осла, і грошей додайте, тільки щоб швидше пішов зі своєю дубинкою!
Так повернув селянин і млиницю, і осла, і багато ще грошей приніс у дім.
Інші казки
