Гей, вводи коня!
Одружився візник Петруччо. Привів після весілля до дому молоду дружину й каже їй:– Тепер ми з тобою, Розіно, добре заживемо! Я буду працювати, ти господарювати. Роботи я не боюся. Хоч із світанку до темряви накажи мені коня поганяти – і то нічого. Але вже як приїду додому – баста! Все інше – твоя справа. Лише зупиню віз біля воріт та крикну: «Гей, вводи коня!» – ти швидше вибігай.
– Ось ще! – сказала Розіна. – Стану я з конем возитися.
– Як же з ним не возитися, адже його розпрягти, нагодувати, напоїти треба! Отже, лише я крикну: «Гей, вводи коня!» – Та кажу тобі, – перебила чоловіка Розіна, – що я до коня й не доторкнуся. Не цьому мене в домі у батька з матір’ю навчали.
– Ти не турбуйся, – сказав Петруччо, – я тебе всьому навчу. Введеш ти в двір коня...
– Не введу!
– Тобто як це не введеш, якщо я крикнув: «Гей, вводи!..»?
– Ти крикнеш, а я й не рушуся.
– Ох, Розіно, – сказав Петруччо, – не серди мене, краще введи коня.
– Не введу! – закричала Розіна.
Тут закричав і Петруччо.
– Вводи зараз же!
– Не введу!
– Вводи!
– Не введу!
На шум прибігли сусіди й почали розпитувати молодят:
– Що це у вас відбувається? Через що сварка?
Петруччо почав пояснювати сусідам:
– Та от дружина не хоче мені допомагати. Я їй кажу: «Введи коня», а вона каже: «Не введу».
– І не соромно вам через це сваритися? – сказав старий Джузеппе. – Давайте я введу вашого коня. Де він у тебе?
– Та, бачите, – завагався Петруччо, – поки що коня в нас ще немає. Я його лише збираюся купити.
Інші казки
