Скупий
У одному селі жив багатий селянин. Це був такий скупий і жадібний чоловік, що згадувати про нього неприємно.Щотижня скнара з'являвся на базарі, штовхаючи перед собою велику тачку, наповнену фруктами. У нього був величезний сад, і його фрукти славилися по всій окрузі.
Одного разу скнара привіз на базар цілу тачку груш. Груші були одна до одної: без єдиної плямки, без пом'ятин, ні перезрілих, ні зелених.
Подивився селянин на сусідні тачки і сказав сам собі:
— Мої груші кращі за всі. Сьогодні я продам товар за гарну ціну!
І тільки він вимовив ці слова, як побачив перед собою старого жебрака.
Бідолаха, мабуть, йшов здалеку. Вимучене тіло його було вкрите лахміттям, він важко дихав і спирався на важкий заступ.
Старий підійшов до продавця і простягнув руку. Але жадібний торговець наспівував своїм огидним голосом якусь пісеньку і вдавав, що не помічає жебрака.
— Щедрий пане, ви не збіднієте, якщо дасте бідній людині одну грушу, — сказав старий.
Просив він добре, та не в того! Скнара за все своє життя нікому не дав навіть зморшкуватої вишні даром. Навіть дружина та діти його не знали, який смак у яблук, персиків чи груш. Судіть самі: чи міг такий чоловік дати без грошей якомусь жебракові прекрасну грушу!
Довго випрошував мандрівник милостиню, але серце скнари не пом'якшало.
— Іди клянчити в інших! — сердито крикнув він. — Чого ти до мене чіпляєшся, наче бджола до квітки!
Але жебрак не йшов.
Тоді торговець почав голосно лаятися:
— Послухай, стара корово! Піди геть і не лякай моїх покупців. Я нацькую на тебе базарних собак, якщо ти зараз же не підеш!
Жебрак сказав:
— Пане! У вашій тачці сотні груш. Я ж прошу лише одну. Чи варто сердитися через таку дрібницю?
— Через дрібницю! — заревів скнара. — Та я за кожну грушу отримаю гроші!
Він так кричав, що на галас збігся народ з усього базару.
І ось один із зібраних сказав торговцеві:
— Дайте йому найгіршу грушу, і він піде!
— У мене немає поганих груш! — важливо відповів скнара. — Хто бажає їсти груші з мого саду, той повинен платити гроші. Даром від мене ніхто нічого не отримає.
— Добре, — сказав той чоловік. — Ось вам гроші. Дайте бідному старцеві найкращу грушу.
Торговець простягнув жебракові найбільшу грушу. Бідолаха вклонився в пояс чоловікові, що купив для нього бажаний плід, і сказав, звертаючись до натовпу:
— Панове! У мене є кілька сотень чудових груш. Прошу вас скуштувати їх без сорому.
Усі здивувалися таким словам.
— Навіщо ж ти випрошував одну жалюгідну грушу, якщо в тебе самого їх кілька сотень?
— Зараз ви зрозумієте, навіщо мені була потрібна ця груша, — відповів жебрак.
І він швидко з'їв грушу, акуратно зібравши її насіння.
Потім він викопав заступом глибоку ямку, кинув туди насіння і засипав землею. З ближнього струмка бідолаха зачерпнув ковш холодної води і полив насіння.
Натовп витріщив очі на жебрака і з нетерпінням чекав, що буде далі. Лише скнара, як і раніше, сердився, бо всі стежили за старим, і ніхто не звертав уваги на прекрасні груші в його тачці.
І раптом у натовпі лунали здивовані вигуки: з'явився маленький паросток. На очах у всіх цей паросток ставав все вищим і вищим.
Через одну хвилину паросток перетворився на велике грушеве дерево, через дві — дерево зацвіло, а через три хвилини — вкрилося соковитими, великими плодами.
Тоді мандрівник почав зривати груші і роздавати їх натовпу. Груші виявилися такими солодкими і ніжними, що кожен, хто скуштував одну, тягнувся за іншою.
Скнара, який ніколи не дозволяв собі з'їсти навіть гнилу грушу зі свого саду, жадібно накинувся на плоди старця.
Незабаром на дереві не залишилося жодної груші, і народ почав розходитися. Кожен зайнявся своїми справами.
Скнара і жебрак залишилися наодинці. Торговець стояв як зачарований і чекав, що робитиме старий далі.
А далі було ось що. Мандрівник знову взявся за свій важкий заступ і почав бити ним по дереву. І з кожним ударом дерево ставало все меншим і меншим. Ось воно перетворилося на тоненьке деревце, деревце стало крихітним паростком, а ось зник і паросток. І на місці, де щойно стояло дерево, вкрите плодами, залишилася лише маленька ямка.
Коли продавець груш отямився від подиву, жебрака вже не було. Він зник за найближчим поворотом.
Ще довго стояв скнара, не рухаючись з місця. Він усе підраховував, скільки міг би заробити жебрак за свої груші, якби продавав їх, а не роздавав даром. Але ось торговець підійшов до своєї тачки, глянув на неї — і в розпачі схопився за голову: у тачці не було жодної груші.
Тут тільки скнара здогадався, що жебрак був чарівником і переніс груші з тачки на своє чарівне дерево.
Ох, як розлютився торговець на жебрака, як він завищав і заводив! Не пам'ятаючи себе від люті, скнара кинувся в погоню. Він біг, важко ступаючи ногами об землю, наче земля була винна в його невдачах.
Багато вулиць і провулків оббіг торговець. Але жебрака ніде не було.
Лише на заході сонця повернувся на базар продавець груш. І тут його чекала ще одна неприємність. Поки він ганявся за жебраком, якісь злодії вкрали його тачку.
Повернувся скнара додому без груш, без тачки, без грошей. Так йому, жадібному, і треба!
Інші казки
