Кінь і ведмідь

Жив-був млинник, і тримав він при млині коня. Стільки млинник на ньому поїздив, стільки поклажі перевіз, що від бідної скотини залишилися лише шкіра та кістки. Побачив млинник, що вже не годиться кінь для роботи, підв'язав йому поводи до шиї та відпустив — іди, мовляв, куди очі дивляться. Пішов кінь дорогою і дістався до лісу. Тут знайшов він соковиту травичку, лісову прохолоду, прозору ключову воду, і так усе пасся, відпочивав та сили набирав: заблищала шерсть, округлилися боки, вже не проглядають ребра крізь шкіру; добре, вільготно жилося коневі, так що він по ранках та по вечорах навіть почав гратися, стрибати, на диби підніматися, по зеленій траві котитися. Але ось одного дня настали і для нього важкі дні — причепився до нього ведмідь і все намагається спіймати та з'їсти. Заіржав кінь:

— Викинь ти цю дурню з голови, ведмедю, а то як би не довелося тобі проклинати той мить, коли ми зустрілися.

— Що ж, на твою думку, у мене зуби сточилися, і не можу я з тебе шкуру здерти та м'ясо зжерти?

— Невже ти такий сильний?

— А як же.

— Тоді давай поміряємося силою. Покажи-но, на що ти здатний, — сказав кінь. Поглянув ведмідь навколо, побачив повалену скелю, підійшов до неї та як стисне в обіймах — у пісок розтрощив і по вітру пустив.

— І це все? — запитав кінь. — А я, як вдарю копитом об камінь, то не пил, а вогонь викреше.

— Бачу, ти майстер хвалитися, — розсердився ведмідь.

— А вийдемо-но на дорогу, сам побачиш.

Пішли вони. Став ведмідь на задні лапи, дивиться, а кінь відійшов далі, а потім як розігнався — вихром промчався, іскри з каміння викрешуючи.

Ведмідь навіть присів від подиву та страху.

— Ну, що скажеш?

— Справді, у тебе значно більше сили, ніж у мене, — відповів ведмідь.

— Як же покарати тебе за те, що насмілив зуби на мене скалити? Вбити тебе — і то мало!

— Не вбивай мене, добрий коню. Яку хочеш службу тобі відслужу, лише життя мого не забирай.

— Так ось, у покарання будеш мене на поводу водити, шукати трави смачнішої, поки я не засну.

Ведмідь і слова не промовив у відповідь, боявся, як би не підняв кінь ногу та не вдарив його копитом. Став ведмідь коня пасти, пасе, пасе, а сам чекає — коли ж він, проклятий, засне. Та не тут-то було! Змучився Мишка, зубами скрегоче, лається на чому світ стоїть, та все про себе, щоб кінь не почув. Одного разу набрався він духу і несміливо так каже коневі:

— Ваша кінська милість, непогано б тобі відпочити.
— А я й так занадто багато відпочиваю.

— Коли ж ти відпочиваєш? Я ні разу не бачив, щоб ти ліг, очі закрив і хоч трохи дрімав.
— Хіба не знаєш, що кінь одним вухом спить, а другим чує?

— Але коли ж ти спиш?
— Ось тоді і сплю, коли не пасуся, а так стою, з ноги на ногу переступаю.

Намотав собі ведмідь на вуса ці слова та й почав помічати, коли кінь пасеться, як воду п'є, коли на місці застигає. Ось одного разу побачив Мишка, що кінь стоїть без руху, очі в одну точку вп'яв та з ноги на ногу переступає, і спробував відпустити поводи. Стоїть кінь, ніби нічого й не сталося. Ведмідь зробив крок назад, другий, весь тремтить, потіє. Кінь не рухається. Тоді Мишка — ноги на плечі — і ну тікати. Біжить він що є сили, не розбираючи дороги, а назустріч йому вовк.

— Що ти так біжиш, кумане, немов від смерті рятуєшся?
— Від неї й біжу.
— Невже?
— Їй-богу! Ось тут неподалік кінь спить.
— Кінь?!
— Так.
— Ну і що ж? Чай, не його ти злякався.
— Саме його. Дивиш, прокинеться, та як лягне, тут тобі і смерть.
— Ну і боягуз же ти, Мишко! Де той кінь?
— Подивись туди, звідки я прибіг.
— Не видно.
— Піднімись вище.
— Нічого не видно.

Обернувся ведмідь, дивиться назад, навшпиньки піднімається, а нічого не бачить. Кінь-то за пригорком залишився.

— Де ж він? — не витримав вовк.
— Давай я тебе підніму, тоді побачиш.

Як обхопив він вовка своїми могутніми лапами, щоб підняти вище, вовк лише пащу роззявив, та так і дух випустив, навіть не встигнувши пікнути. Але ведмідь і не відчув, як стиснув його в своїх лапах і смерть йому приготував. А побачивши, що вовк здох, зітхнув косолапий і промовив:

— Ех, бідолаха, ти лише побачив коня, і то здох, а я ж його стільки часу пас?

І, охоплений жахом, ще швидше кинувся ведмідь тікати, — може, й досі біжить без огляду.

↑ Догори

Кінь і ведмідь

Інші казки