Діти купця Амбарцума
Жив колись один чоловік на ім’я Амбарцум. Був він дуже заможним купцем: мав крамниці на базарі і заробляв багато грошей. Була в Амбарцума дружина і двоє дітей — син і донька, надзвичайно гарні.Був ще в купця Амбарцума названий брат, теж купець, на ім’я Петрос, який жив у Стамбулі. Жив Амбарцум із своєю родиною щасливо, їздив до Стамбула, торгував, привозив звідти товари. Дітям своїм дав він добру освіту, запрошував до них учителів. А треба сказати, що діти його — брат і сестра — так любили одне одного, що й години один без одного прожити не могли.
Але одного разу сталося нещастя — померла дружина купця. Він дуже сумував, від горя ліг у ліжко і відчув, що настає його остання година.
Покликав він своїх дітей і каже:
— Діти, будьте завжди дружні і вірні одне одному. Сину мій, прийми від мене торгівлю, не лінуйся, інакше не збережеш багатство і станеш через рік жебраком. Навантаж товарами караван верблюдів і вирушай до міста Стамбула до мого названого брата Петроса. Він допоможе тобі в торгівлі.
Син і донька поховали батька з усіма почестями, багато грошей роздали бідним. Настала їм пора розлучатися, виконати заповіт батька — поїхати до брата з товарами до міста Стамбула. Сестра довго плакала, так не хотілося їй відпускати від себе улюбленого брата.
— Що вдієш, — каже їй брат. — Мені й самому гірко залишати тебе саму. Знаєш що? Давай замовимо живописцеві наші портрети. Я тобі залишу свій, а твій візьму із собою. Як стане мені сумно, так я з твоїм портретом розмовлятиму.
Потім брат одну старушку найняв, щоб вона жила у сестри і допомагала їй по дому. Ніжно попрощався із сестрою і, навантаживши верблюдів, вирушив до Стамбула. Багато чи мало часу минуло, про те йому краще знати, прибув він на місце. Знайшов купця Петроса, розповів йому про смерть батьків і від імені покійного батька попросив допомоги.
Купець Петрос прийняв його, як рідного сина, нагодував його, напоїв, допоміг йому розпродати товари, а потім повів на прийом до царя. Коли царський син побачив сина купця Амбарцума, він захотів із ним подружитися. Став він кожного дня заходити за ним до крамниці купця Петроса, кликати його до себе, годувати його й поїти і цілі дні проводив у його товаристві.
Так минув цілий місяць. Одного разу син купця Амбарцума каже Петросу:
— Дядьку, незручно мені, кожного дня я проводжу у царського сина, треба б і нам його запросити.
— Що ж, — каже Петрос, — будемо готувати частування. На другий день уклав купець Петрос землю від царського палацу до свого домору розкішними килимами, щоб царський син міг до них прийти, і приготував розкішний бенкет.
Прийшов син купця Амбарцума до царського сина і став просити його піти до нього в гості.
— Я з радістю, — каже царевич, — тільки схожу до батька з матір’ю і запитаю в них дозволу.
Цар відповів синові:
— Добре, іди, тільки візьми із собою візира і не залишайся там ночувати. Син царя пішов у гості до дому Петроса, бенкетував там цілий день, а ввечері став збиратися додому. Син купця Амбарцума взявся його благати, умовляти, переконувати, щоб він залишився на ніч. І врешті-решт той погодився. Слуги принесли розкішне ліжко, і всі лягли спати, але не відразу заснули: царевич хвилювався, що цар розізлиться на нього; візир занадто багато з’їв і ворочався з боку на бік; а синові купця Амбарцума не спалося тому, що його охопив нестерпний сум за улюбленою сестрою.
Дістав він її портрет, освітив його свічкою і став тихенько з портретом розмовляти. Побачив портрет дівчини царський син і відразу ж у неї закохався — така вона була гарна! Візир теж побачив портрет і теж не міг відірвати від нього очей. Вранці встав царевич сумний і похмурий, сів до столу, але ні до чого не доторкнувся.
— Чому ти такий сумний? — запитав його син купця Амбарцума. — Чому не хочеш спробувати страв? Чи не захворів ти?
— Ні, я здоровий, — відповідає царевич. — А сумно мені від того, що ти називаєш мене другом, а сам ховаєш від мене свої секрети.
— У мене немає від тебе секретів, за що ти ображаєш мене? — відповідає син купця.
— Ні, є, — каже царевич. — У тебе є наречена, а ти приховав це від мене.
— Немає в мене нареченої, — здивувався син купця.
— А портрет?
— Та це портрет моєї сестри!
Дістав він портрет, показав його гостям, і тут царевич і візир остаточно втратили голову.
Повернувся царевич до палацу сам не свій, похмурий, понурий і незабаром захворів від туги. Ні один лікар, ні один знахар не могли йому допомогти.
— Скажи, що з тобою? — допитуються цар і цариця.
— Посватайте за мене дочку купця Амбарцума, — каже царевич. — А то я помру.
— Як? — здивувалися цар і цариця. — Хіба немає на світі царських дочок, що ти хочеш взяти за себе дочку простого купця?
— Не потрібні мені царські дочки. Або одружуся на дочці купця Амбарцума, або не буду жити на світі.
Нічого робити. Послав цар за купцем Петросом і сином купця Амбарцума і посватав його сестру за свого сина.
— Віддайте її заміж за мого сина, бо він не може жити без неї, — попросив цар.
Вони, звичайно, з радістю погодилися.
— Багато літ здоров’я тобі, царю, — каже купець Петрос. — Візьми цю дівчину за невістку, не пошкодуєш. Вона і розумна, і освічена, і скромна.
Глашатаї оголошують про заручини царського сина з дочкою купця, а цар влаштовує небувалий бенкет. Дізнався про ці заручини візир і почав думати, як би йому цю весілля розірвати, а самому одружитися з дочкою купця Амбарцума. І задумав він лихе діло. Прийшов він до царя і каже:
— Багато літ здоров’я тобі, царю. А чи знаєш ти, що сватаєш ти за свого сина дівчину поганої поведінки?
— Голови я вам повідрубаю за те, що ви мене обдурили! Дочка купця Амбарцума — дівчина поганої поведінки.
Здивувався брат таким наклепом на сестру і каже:
— Багато літ здоров’я тобі, царю. Дайте нам час. Нехай візир твій доведе, що сестра моя погано себе веде, або я доведу, що вона прикладна дівчина. А коли отримаєш докази, тоді і вирішуй, кого стратити — нас із дядьком чи цього зрадника візира.
Цар погодився. Підступний візир відразу побіг до писаря, замовив йому підробленого листа, ніби написаного братом до сестри, в якому брат нібито просить прийняти візира в домі, як дорогого гостя. Взявши цей лист, візир поїхав у те місто, де жила дівчина; розвідав, де знаходиться дім купця Амбарцума і передав слугам лист і прохання прийняти його.
Дівчина прочитала лист і сказала слугам:
— Поверніть цей лист тому, у кого взяли, і скажіть йому, що я накажу його зарубати, якщо він насмілиться переступити поріг мого дому. Цей лист підроблений, його писав не мій брат.
Недарма мій батько вчив мене? Якось розберуся я, хто писав, брат чи чужий. Розлючений візир вирішив все-таки не відступати. Він підстеріг ту старушку, що жила разом із дівчиною, погрозами і підкупом змусив її непомітно вкрасти у дівчини кільце. І ось коли дівчина стала мити голову і зняла свій перстень з пальця, старушка непомітно стягнула його і потім вручила візиру, а той, не гаючи ні хвилини, поскакав до Стамбула.
Тільки наступного дня дівчина виявила пропажу. Вона запідозрила старушку, але та не зізналася. А візир тим часом уже доскакав до Стамбула.
— Багато літ здоров’я тобі, царю! — прокричав він, вбігаючи до палацу.
— Ось кільце тієї дівчини, яку ти посватав своєму синові! Якщо дівчина веде себе прикладно, чи прийме вона в домі чужого чоловіка, чи подарує йому своє кільце?
Покликав цар купця Петроса і сина купця Амбарцума і каже їм:
— Ну, чиє це кільце?
— Це кільце моєї сестри, — визнав син купця Амбарцума. А сам подумав:
«Невже моя сестра стала поганою за якийсь місяць? Важко в це повірити! Але ж кільце-то її!»
Він випросив у царя ще п’ять днів часу, одягнувся в чорний одяг, сів у чорну карету і поїхав до сестри. Вийшов він із карети біля свого дому, а як підійшла до нього сестра, плюнув він їй в обличчя, повернувся і поїхав. Дізналася сестра від людей, яка біда трапилася з братом, як сватав її цар і як підло наклепав на неї царський візир.
Обійшла вона всі поважні домівки в місті, і містяни написали їй і підписали всі, як один, такий папір: «Ця дівчина прикладної поведінки, чистішої і добрішої за неї не буває на світі».
— Гони коней якнайшвидше, — сказала вона візникові. — Я заплачу тобі скільки попросиш.
Дісталася вона до Стамбула ввечері. Зайшла до церкви, де йшла вечірня служба. Бачить, одна жінка молиться і гірко плаче.
— Про що ти плачеш? — запитала вона жінку.
— Я плачу від того, що завтра мого чоловіка, купця Петроса, і його молодого друга, сина купця Амбарцума, мають стратити через одну безсовісну дівчину.
— Послухай, жінко, — каже їй дівчина. — У мене немає знайомих у цьому місті, пусти мене переночувати.
— Ходімо, — каже жінка. — Мені все одно. Вранці засурмила зурна. Кат уже точить сокиру. Плач піднявся в домі Петроса-аги.
— Не плач, — заспокоює дівчина його дружину. — Бог милосердний. Накинула дочка купця Амбарцума густу фату і пішла до царя.
— Що тобі потрібно? — запитав її цар.
— Багато літ здоров’я тобі, царю, — каже йому дівчина з поклоном.
— Відклади страту на кілька хвилин і вислухай мене.
Цар махнув катові хусткою. Дівчина поклала перед ним перстень і каже цареві:
— Царю, твій візир вкрав у мене перстень. Ось його пара. Накажи йому повернути.
Візир обурено вигукує:
— Я вперше бачу цю дівчину!
— Ах, так! Ти чув це, царю? І народ твій теж чув? То як же ти можеш судити про мене, якщо навіть не знаєш мене в обличчя! Я сестра цього нещасного, якого ви збиралися стратити. А ось лист від поважних людей нашого міста. Тут дочка купця Амбарцума розповіла про все: як візир посилав до неї підроблений лист, як він підкупив старуху і як, укравши перстень, наклепав на неї перед царем.
Цар відразу наказав звільнити нещасних, а замість них стратити підлого візира. Сорок днів і сорок ночей святкували в царському палаці пишне весілля царського сина і дочки купця Амбарцума. Так вони дочекалися свого щастя. І ви дочекаєтеся теж.
Інші казки
